Ізмаїлець постане перед судом за неодноразові крадіжки міді з підстанції ДТЕК

Ізмаїльський міськрайонний суд ухвалив рішення щодо ізмаїльця, визнавши його винним у низці крадіжок мідної обмотки з трансформатора, розташованого на території електропідстанції. Згідно з вироком суду, обвинуваченому було призначено покарання у вигляді позбавлення волі.

Як встановив суд, чоловік упродовж грудня 2025 року-травня 2026 року неодноразово проникав на територію підстанції у місті Ізмаїл. Перестрибуючи через бетонну огорожу він демонтував і викрадав фрагменти мідної обмотки пошкодженого силового трансформатора, що належить АТ «ДТЕК Одеські електромережі»

За пів року чоловік здійснив вісім крадіжок. Ще одну спробу викрасти понад 31 кілограм міді він не довів до кінця, оскільки був затриманий працівниками поліції. Однак навіть після цього він не зупинився і знову двічі пробрався на територію підстанції та викрав мідну обмотку.

Суд визнав його винним у крадіжках, вчинених повторно в умовах воєнного стану, а також у закінченому замаху на такий злочин. За сукупністю кримінальних правопорушень остаточне покарання склало 5 років і 1 місяць позбавлення волі.

Також суд постановив стягнути з обвинуваченого на користь АТ «ДТЕК Одеські електромережі» 15 735,20 гривні матеріальної шкоди, а також майже 6,8 тисячі гривень витрат на проведення судових експертиз.

Мешканці та уродженці міста Ізмаїл називаються: він - ізмаїлець, вона - ізмаїлка, вони - ізмаїльці

Як називаються мешканці та уродженці міста Ізмаїл?

Він - ізмаїлець.
Вона - ізмаїлка.
Вони - ізмаїльці.

Ізмаїльця звинувачують у роботі на російські спецслужби

«Зливав» дані про Сили оборони: ізмаїлець відповідатиме у суді за державну зраду

Одеська обласна прокуратура скерувала до суду справу про державну зраду щодо 41-річного ізмаїльця. Про це повідомили у прокуратурі.

У вересні минулого року чоловік сам знайшов представників спецслужб рф у Telegram. За гроші він передавав координати підрозділів ЗСУ та Нацгвардії в Одеській області.

Для уточнення локацій ізмаїлкць надсилав скріншоти Google Maps із позначенням військових об’єктів і техніки. Також намагався залучити до співпраці з ворогом інших людей.

За вчинене в умовах воєнного стану йому загрожує до 15 років за гратами або довічне ув’язнення.

Загалом у 2026 році на Одещині підозру в держзраді вже отримали 17 людей — 12 чоловіків та 5 жінок. Усі ці справи прокурори готують до розгляду в суді.

Василь Сара: Людина, яка будувала спортивний Ізмаїл

В умовах повномасштабної війни, яку фашистська росія веде проти України, коли щодня від кожного громадянина потрібні патріотизм, витримка, стійкість і віра, особливої цінності набувають історії людей, які своєю працею та життєвим прикладом надихають інших.

Василь Сара

Саме таким є Василь Петрович Сара — людина, яка не просто розвивала спорт в Ізмаїлі, а формувала характери, виховувала покоління та власним прикладом доводила: рух — це життя, а сила духу — сила Держави.

…Він народився і виріс приблизно за 60 кілометрів від Ізмаїла — у селі Холмське. Школа тут була велика й розміщувалася у кількох будівлях, розкиданих по всьому селу. Навчальний день розпочинався із зарядки. Для проведення ранкової руханки вчителі фізкультури — а їх було менше, ніж шкільних «філій» — обирали серед учнів тих, хто міг організувати заняття. Серед них був і Василь Сара.

«Мені це подобалося, — згадує Василь Петрович. — Я міг піти в одну школу, провести зарядку для молодших, потім встигнути в іншу будівлю — і назад, до “своєї”, аби не запізнитися на уроки».

Хто такий Станіслав Борисенко?

Колаборант, кум і Будинок офіцерів: скільки ще таємниць ховає Ізмаїл?

Шановні друзі, побратими, небайдужі ізмаїльці!

Мені, як ветерану війни, боляче дивитися, як наше місто продовжує жити в тіні зрадників і незаконних угод. Сьогодні публічно піднімаю питання, яке довго замовчувалося.

Хто такий Станіслав Борисенко?

Екс-мер Ізмаїла (1998–2006). Капітан першого рангу запасу. А нині – мешканець окупованого Севастополя. Саме він у травні 2014 року почав працювати на країну-агресора, а вже з липня 2015 року очолив окупаційний «департамент праці та соціального захисту населення» в Севастополі. За півроку отримав відзнаку Мінпраці РФ – «Відмінник соціально-трудової сфери».

Медаль за «звільнення Криму»

17 березня 2014 року громадська організація «Севастополь-Крим-Росія» нагородила Борисенка медаллю «За звільнення Криму та Севастополя. 16 березня 2014 р.» . У посвідченні зазначено – «за особистий внесок у повернення Криму в Росію». Очевидно, що наш колишній мер допомагав розвалювати ВМС України та переманював українських моряків на бік ворога.

А тепер – найголовніше для Ізмаїла.

Борисенко – кум нинішнього міського голови Андрія Абрамченка. За даними ЗМІ, вони регулярно спілкуються по Skype і, як писало «Інфореччя», «у свій час лихо ділили міську власність». Згадайте скандали з незаконним продажем історичних будівель у центрі міста – «Дому з лавками» на Суворова, земельних ділянок, які розкрадалися в період, коли Борисенко ще впливав на процеси.

Питання, яке не дає спати ветеранам:

Що сталося з БУДИНКОМ ОФІЦЕРІВ на вулиці Телеграфній (колишній Желєзнякова)?

Колись це було місце сили військових, де виховували честь і гідність. Поруч – хвойний парк. А сьогодні будівля перебуває у власності релігійної організації (баптистів). Як і коли військове майно опинилося в руках секти? Чи не тоді, коли Борисенко (вже будучи колаборантом) та Абрамченко «ділили» місто?

Я офіційно вимагаю від нинішньої влади:

Оприлюднити документи – рішення, підписи, дати передачі Будинку офіцерів релігійній організації.

Повернути Будинок офіцерів з парком у користування ветеранів та військовослужбовців. Зараз, коли країна воює, це потрібно для реабілітації, підтримки, зборів, навчання.

Мовчання влади дорівнює зраді. Якщо ви поважаєте тих, хто захищає Україну – дійте.

Поширюйте цю інформацію. Не дайте кумам-колаборантам і далі грабувати наше місто та знущатися з пам'яті захисників.

Підтримуйте ветерана – ставте «+», пишіть коментарі, позначайте місцеву владу.

@Андрій Абрамченко (якщо є сторінка), @Ізмаїльська міська рада – вам слово.

В соцмережі виклали скани радянського фотоальбома "Місто військової доблесті Ізмаїл" 1979 року

Текст українською і молдавською мовами, а також російським язиком є типовою пропагандистською агіткою радянських часів з високопарними висловлюваннми на кшталт "Над Дунаєм зійшло яскраве сонце Свободи. Промінь знамен і блакить весняної дунайської хвилі символ нового, щасливого життя сьогоденного Ізмаїла. Крокуючи по шляху комуністичного будівництва, місто впевнено дивиться в прийдешнє."

Сепарів в цьому альбомі чекає декілька сюрпризів, адже там зустрічаються цікаві поняття (підкреслені червоним).

Зокрема - "стародавні слов'янські придунайські землі". Які до того ж були "воз'єднані" в результаті російсько-турецьких воєн 1806-12 і 1877-70 років.

Чомусь ізмаїльська сепарська влада і її придворні сепарські історіки-фальсифікатори згадують лише російсько-турецьку війну 1787-92, точніше події 1790 року пов'язані із захопленням переправи Ісмаїл-Гечіді.

Причому ті події сепарня повністю перебрехала і не згадує що перемогу там здобули українські козаки, а Суворов там заганьбився, через що Потьомкін вигнав його з армії.

Ізмаїльський менталітет

Дискусія щодо причин схожесті Свято-покровської церкви на мечеть, підштовхнула до дуже цікавого спостереження.

Всім відомо, що за часів радянської окупації в Ізмаїл привезли біля 30 тисяч людей з територій РСФСР, тобто з Азії, пишуть в групі izmail.online

І ці будівельники комунізму спочатку зачистили місто і взагалі Придунав'я від європейців, від вільних людей, причому забрали їх власність - будинки, магазини, підприємства, с/г обладнання тощо. А самі були генетичними рабами, не мали власності і не знали що таке "свобода". Вони, і їх предки завжди жили в умовах рабства.

І привезли ці раби з собою свій азійский менталитет - придушення індивідуальності, страх помилки, залежність від авторитету, колективний тиск, низька толерантність до інакшості, стремління не висовуватись, стукачество і вертухайство.

Відомо що азіати відрізняються від європейців сакралізацією влади, терпимістю до авторитаризму, нелюбов'ю до демократії, страхом відкритої критики, пріоритетом стабільності над свободами.

Зрозуміли що таке "ізмаїльський менталитет" і звідки він походить?
Причому азіати не привезли з собою жодної своєї культури: пісень, танців, кулінарії, одягу, обрядів, традицій, архитектури, народних промислів...
Привезли лише брехливу версію історії, яка нібито є їх минулим.
І вчепилися тут за назву "Бесарабія", яку місцеві не вживають. Бо знають що ніякої бесорабії - "землі Бесараба" тут немає.

А ще привезли татарський суфікс ЧАН, і називають себе ізмаїль-ЧАНи
Отже, ви зрозуміли як сформувались ізмаїльський менталитет і "ідентичність"?
Сталося так що Ізмаїл це наполовину європейське, а наполовину азійське місто. І це стало вкрай помітно після вторгнення азіатів в європейську Україну 22.02.2022.
Як ви вважаєте, зараз Ізмаїл більше азійський чи європейський?

Мешканці та уродженці Ізмаїла називаються ізмаїльці

Під час насильницького зближення української мови з російсько-татарською в українські КАТОЙКОНІМИ просочилися різні -чани, і зʼявилися в нас кримчани, полтавчани, ізмаїлчани, краматорчани, луганчани тощо.

Українська мова милозвучна, тому найпродуктивнішим у назвах жителів є суфікс -ець (у формі чоловічого роду), зафіксований ще в XlV столітті:

 полтавець — полтавка — полтавці;

 луганець — луганка — луганці;

 ізмаїлець — ізмаїлка — ізмаїльці;

 краматорець — краматорка — краматорці;

 маріуполець — маріуполька — маріупольці.

Із -чани утворюються назви тільки від тих населених пунктів, які мають суфікси -иць-, -ець-, -цьк-, -ц-, -ч-, -к-:

 Вінниця — вінничани;

 Тростянець — тростянчани;

 Донецьк — донеччани;

 Чернівці — чернівчани;

 Гадяч — гадячани;

 Прилуки — прилучани.

Професор Олександр Пономарів вважав чужими в українській мові такі слова:

 черкащани, замість якого має бути черкасці;

 криворожани, замість якого має бути криворіжці;

 ізмаїлчани, замість якого має бути ізмаїльці.

 сумчани, замість якого має бути сумʼяни.

В акаунті мера міста Абрамченка триває справжнє ідіотство

Сепаратизм-ідіотизм піарниці Абрамченка Королькової, яка пише йому пости в фейсбук, продовжує розвиватися, пищуть в групі Ізмаїл-онлайн

Раніше вона починала його пости язиком ворога "Уважаемые измаильчане!", втім після вторгнення рашистів перейшла на українську "Шановні ізмаільЧАНе!".

Але справа в тому в тому що в словниках російської та української мови мешканці Ізмаїла називаються відповідно "измаильцы" та "ізмаїльці".

А назву "измаиль-ЧАНе" з татарським суфіксом ЧАН придумали сепари в середині 1990-х, коли вони тут готувалися до проголошення сепаратистської "Бессарабской народной республики" (коли ви чуєте що хтось називає південь Одещини словом "Бесарабія", то це вони - сепари) і хотіли показати себе окремим народом.

Хоча від початку появи назви Ізмаїл в 19 столітті, і в радянський час, мешканіці Ізмаїла називалися "ізмаїльці".

Як доказ - ось вам скан газети "ПРИДУНАЙСКИЙ КРАЙ" за 4 березня 1911 року.

Втім піарниця Абрамченка - сепарка Королькова по-перше так ненавидить все українське, що аж кушать не може, по-друге не хоче дратувати сепарський електорат Абрамченка споконвічною українською назвою "ізмаїльці".
Тому вона татарську сепарську назву "измаил-ЧАНы" замінила на ідіотське "мешканці міста Ізмаїл".
Аби не "ізмаїльці"...

Сподіваюсь, здивованим внутрішньо переміщеним особам і гостям нашого міста стане зрозумілою природа сепарського ідіотизму в акаунті мера міста.

Вітаємо ізмаїльців з Днем міста!

Трофейні солдати Ізмаїла

Для тих ізмаїл-ЧАНів (понаїхів та їх нащадків), хто прагне взяти участь в побєдобєсії 9 травня, хочу пояснити ким були ті загиблі на фронтах Другої світової війни 583 ізмаїльці, прізвища яких викарбовані на меморіальній стелі, що знаходиться за спиною пам'ятника невідомому окупанту, пишуть в групі Ізмаїл-онлайн.

Чорнопіджачники (чорна піхота, чорносвитники, піджачники) — такою була неофіційна назва піхотних підрозділів Червоної армії, які формували з цивільного населення румунських та окупованих Німеччиною територій після їх повторного захоплення військами Радянської Імперії.

Комплектуванням чорнопіджачників займалися спеціальні польові військкомати. Мобілізація поширювалася на всіх чоловіків від 17 років, які могли тримати зброю. За законами воєнного часу комуністичного тоталітарного режиму, чоловіки, які потрапили в окупацію, автоматично отримували клеймо зрадників, тому "мали власною кров'ю довести свою відданість СРСР".

Ніякої військової підготовки з такими мобілізованими не проводили. Часто їх відправляли у бій навіть не встигаючи видати військового одягу і зброї. Власне й назва «чорна піхота» або «чорнопіджачники» пішла від цивільного одягу, в якому вони йшли в бій. «Чорносвитники» — назва частин, набраних переважно із селян, що були одягнені у доморобні свитки.

Радянські командири вважали їх злочинцями, зрадниками - тому що вони були "під німцями" і ставилися до них як до винуватих. А ті, кого таким чином мобілізували в Ізмаїлі, були до того ж громадянами Королівства Румунія - тобто важалися ворогами та шпигунами, чого їх було жаліти?

Майже всі вони загинули. Їх тіла скидали в ями і закопували часто не не вказуючи навіть їх імен. Так вчиняли не лише з чорнопіджачниками, але й з бійцями Червоної Армії. Бо не було кому під час боїв займатися похованнями. До речі, нащадки тих ізмаїльців прізвища яких викарбовані на меморіальній стелі, досі не знають де вони поховані - під Бухарестом чи під Будапештом чи ще десь. (Щодо мого прадіда, то вдалося дізнатися що він похований на території бойових дій розміром десь 10х15 км в одній із кількох десятків братських могил, в кожній з яких поховані невідомі бійці кількістю від 10 до 20 загиблих в кожній).

В Ізмаїлі в гімназії №8 відкрито меморіальну дошку в памʼять Захисника України Сергія Левченка

В Ізмаїлі 27 грудня в гімназії №8 відкрито меморіальну дошку в памʼять Сергія Левченка – Захисника України, який під час повномасштабного воєнного вторгнення росії в Україну загинув при виконанні бойового завдання із захисту України від російської воєнної агресії.

Він народився і жив у місті Ізмаїл, навчався у школі № 8, був старанним, активним учнем, брав участь у шкільних та загальноміських спортивних змаганнях. Вчителі та його однокласники пам’ятають Сергія як доброго, веселого товариша, який завжди міг прийти на допомогу і підставити своє плече у скрутну хвилину. Після 9-го класу в міському професійному училищі №38 здобув професію газоелектрозварювальника. Працював 5 років на Ізмаїльському картонно-целюлозному комбінаті, а потім - на судноремонтному заводі. Одружився, 2010 року народилася перша дитина, а 2013 - друга.

На війні загинув ізмаїлець Руслан Кононенко

Захищаючи Україну від російських нелюдів, під час виконання бойового завдання загинув стрілок-помічник гранатометника десантно-штурмового батальйону, солдат Руслан Володимирович Кононенко.

Руслан Кононенко народився в Ізмаїлі. Він був первістком в багатодітній родині. Вчився спочатку у девʼятій, а потім – у сьомій школі, після закінчення якої здобув освіту в технічному училищі №7 – отримав кваліфікацію тесляра. Рано почав працювати – коли йому виповнилось лише 16 років: на той час помер батько, і родина потребувала допомоги. Працював в Ізмаїльському порту докером-механізатором, працював багато та сумлінно. Недовгий час займався карате, але в родині підростали сестра та брат, тож вільного часу не залишалось. Та й робота приносила задоволення. В середині «нульових» оженився, народились дві доньки.

В Ізмаїльському порту про Руслана Кононенка розповідають, що він працював на совість – в бригаді знали, що на нього завжди можна розраховувати. Був товариським і надійним. З руками, які, здається, могли полагодити все, до чого торкались.

Жив роботою та родиною, допомагав усім, хто потребував «золоті руки майстра», – допоки Україна не покликала його захищати майбутнє від російських окупантів. А перед тим, як поїхав, пообіцяв: «Я повернусь».

Але, на жаль, повернутися Руслану вже не судилося. За мирне майбутнє України він віддав найдорожче, що є у людини, – власне життя.

Висловлюємо співчуття сім’ї та близьким загиблого Героя.

Руслана Володимировича Кононенка буде поховано на Алеї Слави на Новому цвинтарі.

Герою Слава!

Ізмаїлець намагався на акваскутері та в ластах перетнути кордон через Дунай

До свого запливу ізмаїлець , якому за день до цього виповнилося 24 роки, підготувався завчасно.

Придбав собі через Інтернет-магазини акваскутер, ласти, гідрокостюм та рятувальний жилет. Спорядження, з його слів, обійшлось у 40 тисяч гривень. Також подбав про те, у чому буде ходити після перетинання кордону. Тому поверх гідрокостюму він одягнув сорочку, шорти та сандалі. Але спроба подолання кордону у такий спосіб виявилась невдалою, пильні прикордонники побачили та на катері наздогнали плавця посеред Дунаю. 

Охоронцям кордону чоловік пояснив, що таким чином він намагався потрапити до румунського села Плауру, що напроти Ізмаїла, а згодом до Німеччини, начебто, для подальшого працевлаштування.

За спробу незаконного перетинання державного кордону України на порушника складений протокол про адміністративне правопорушення за ст. 204-1 КУпАП «Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання кордону».

Мовчазне святе по-ізмаїльськи - показуха без людей лише для обраних

Сьогодні найвище ізмаїльське чиновництво до нудоти стереотипно "відзначило" День Української державності. Так само вони з кислими обличчями за однаковим сценарієм мовчки "відзначають" й інші свята - День Конституції, День Незалежності тощо, пише Ізмаїл-онлайн.

Вони вишукуються, потім їм з колонок грають гімн, потім вони покладають куплені за рахунок бюджету жовто-голубі квіти під пам'ятник Шевченку. І ніхто ні пари з вуст, все мовчки. Якщо взяти фото цієї чергової ганьби з інших свят - ніхто й не замітить підміни.

То вийдіть хоч один до мікрофону і скажіть людям що зібралися - що це за свято і як ви до нього ставитеся, чому для вас воне важливе. Це називається мітинг, спілкування з людьми, саме так відзначають саята. Ні, навпаки мовчать як партизани і всім своїм виглядом показують що це для них принудилово і чхати вони хотіли і на державність і на незалежність.

В Ізмаїлі відбувся 3-й Молитовний сніданок Бессарабії

17 червня у стінах готельно-ресторанного комплексу Dream Life в Ізмаїлі відбувся 3-й Молитовний сніданок Бессарабії. Напередодні аналогічний захід відбувся і в Одесі.

Сніданок провели завдяки консолідації спільних зусиль християнських церков в Україні і депутата Одеської обласної ради Веніаміна Унгуряна. У ньому взяли участь голови міст Бессарабського краю і народні обранці, зокрема, голова Ізмаїльської районної державної адміністрації Родіон Абашев, народний депутат України Анатолій Урбанський, голова Ізмаїльської районної ради Василь Антонюк, міський голова Ізмаїла Андрій Абрамченко, міський голова Рені Ігор Плєхов, міський голова Арцизу Сергій Парпуланський, Саф'янівській сільській голова Наталія Тодорова. Спеціальні гості – представники духовенства півдня Бессарабії, спеціальний представник Державного департаменту США з питань України (2017-2019) Курт Волкер.

Під час сніданку звучали молитви за припинення бойових дій, за Придунав'я, за здоров'я та мир серед людей та багато інших. Загальновідомо, що Бессарабія - це багатонаціональний крій, тому, аби у такі важкі для України часи підкресилити важливість єднання людей, а не навпаки, були виконані християнські гімни румунською, болгарською мовами.

Відзначимо, що на сніданок завітали також представники військових підрозділів ЗСУ, яким всі присутні гості дуже дякували за їхню нелегку сліжбу та мужність у визначальний для України час. Під час сніданку за допомогою QR-коду можна було задонатити на дрони для наших захисників. Цей напрям на заході презентував представник компанії-розробника «пташок» Василь Бондаренко.

Ізмаїлом пронесли стометровий прапор України: в одних були сльози на очах, а інші прийшли “покрасоваца”

18 травня, біля головного корпусу Ізмаїльського державного гуманітарного університету стартувала хода зі 100-метровим прапором України. Й хоча про захід було оголошено заздалегідь на багатьох ресурсах та рекламних платформах, на жаль, взяти участь у традиційній ході в цьому році виявили бажання дуже мало людей.

Організатором урочистої зустрічі стала студентка ІДГУ, волонтерка та громадська діячка Ірина Хіміч, яка нещодавно організувала перший після повномасштабного вторгнення патріотичний автозаїзд, а також студентське самоврядування навчального закладу. 

 

На початку заходу виступили з щирою промовою сама Ірина та декан філфаку ІДГУ Іван Татаринов. Потім з піснею, від якої тремтіли сльози на очах, виступила Анкудінова Ольга, яка втратила на війні свого рідного брата, Сергія Шелковнікова – хлопець загинув торік у Сватівському районі Луганської області.
Мурахи по шкірі були в кожного, хто слухав наступний виступ з читанням вірша діточок, татусі котрих вже ніколи не зможуть міцно пригорнути їх до себе: це донька загиблого Героя України Олександра Горобченка Анна, а також син та донька загиблого Героя України Сергія Левченка В’ячеслав та Катерина – разом вони озвучили вірш “Я вишию сорочку кольорову”.

Захищаючи Україну, на фронті загинув депутат Ізмаїльської міської ради

На одному з найгарячіших напрямків лінії зіткнення з російськими нелюдями загинув депутат Ізмаїльської міської ради 8-го скликання Микола Кравцуненко.

Маючи досвід строкової служби у складі прикордонних військ на кордоні з Афганістаном, Микола захищав Україну від російських окупантів командиром протитанкового взводу.

Вірний військовій присязі, мужньо та самовіддано боронив Україну від російських агресорів. Бив ворога, захищаючи власну країну, рідну землю та свою багатодітну родину. Цієї весни приїжджав у свою першу відпустку та щиро ділився планами, твердо обіцяючи своїм синам повернутись та будувати разом щасливе майбутнє.

Ті хто його знали, відзначають що Микола Кравцуненко був відповідальною, зібраною, пунктуальною, впевненою і вихованою людиною. Він говорив чітко і по справі, зважуючи кожне слово - жодного зайвого, і без ліричних відступів.

Честь, слава та вічна і світла пам'ять Герою!

П’яний ухилянт порізав собі вени в будівлі Ізмаїльського ТЦК

Вчора, 7 травня, в Ізмаїльську міську лікарню було доставлено 30-річного мешканця Ізмаїла з порізом зап’ястя. Попередньо встановлено, що травму чоловік наніс собі під час перебування у будівлі Ізмаїльського ТЦК, куди його запросили для уточнення даних. Про це повідомляє Ізмаїл-онлайн

Попередньо встановлено, що подія сталася близько 18 години вечора. Громадянин перебував у стані алкогольного сп’яніння та таким чином, вірогідно, вирішив уникнути мобілізації.

У медзакладі пацієнту надали необхідну допомогу, після чого його стан стабілізувався.

За словами медиків, чоловік поводився зухвало та відмовлявся спілкуватися з поліціянтами, які прибули для з’ясування обставин. Після конфлікту він покинув лікарню та зник.

Ізмаїлець отримав вирок за жорстоке вбивство жінки у занедбаній будівлі заводу “Еталон”

Ізмаїльський міськрайонний суд минулого тижня ухвалив обвинувальний вирок раніше судимому мешканцю міста Ізмаїл за крадіжку та умисне вбивство, скоєні у грудні 2023 року

9 років позбавлення волі – таке остаточне покарання отримав засуджений за крадіжку та умисне вбивство ізмаїлець.

Ізмаїл провів в останню путь воїна Сергія Колотенка

10 квітня громада Ізмаїла провела в останню путь головного сержанта третього піхотного взводу першої піхотної роти сержанта Сергія Колотенка.

Сергій Леонідович народився в Татарбунарському районі, але з раннього дитинства зростав в Ізмаїлі, де здобув освіту, опанував професію, а після строкової військової служби прийшов працювати в Українське Дунайське пароплавство.