Районна державна адміністрація Бессарабії провела форум щодо зміцнення позиції української мови в Бессарабії

В Ізмаїльському районі обговорили популяризацію української мови, збереження історичної пам’яті та залучення молоді до національно-патріотичних ініціатив. Ці теми стали ключовими на форумі «Одещина українська: мова та національна ідентичність», який відбувся 21 жовтня за участю представників влади, освіти, культури та громадськості.

Українська мова – це не лише засіб спілкування. Це наша сила, історична пам’ять, культурний код і важлива складова національної безпеки. Саме навколо цих цінностей 21 жовтня об’єднав представників влади, освітян, діячів культури, молодь, ветеранів, громадських активістів і представників національних спільнот форум «Одещина українська: мова та національна ідентичність»,  

Про це повідомили в Ізмаїльський районній державній адміністрації, пише Ізмаїл-онлайн.

На жаль, в цьому ж повідомленні згадується Бессарабія - на форумі демонструвався фільм «Ізмаїльщина: перехрестя культур і традицій Бессарабії» (виявляється Ізмаїльщина це Бессарабія).

Також на форумі "ділилися баченням того, як зробити українську мову природним щоденним вибором кожної людини та зміцнювати її позиції в багатонаціональному середовищі Бессарабії".

Творець «Енеїди» та Ізмаїл

Іван Котляревський – видатний український письменник та драматург, був одним із ідеологів освіти в Україні. Завдяки цій людині зародилася сучасна літературна українська мова. Але що його пов'язувало з Ізмаїлом?

Іван Петрович Котляревський (1769-1838) народився 29 серпня 1769 р. у Полтаві у сім'ї дрібного чиновника. У 1780-1789 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Вже в юності захоплювався віршуванням. Вчаючи дітей в будинках поміщиків, знайомився з народним побутом, традиціями та обрядами. Згодом ці спостереження допомогли йому у літературній творчості.

Протягом 1796-1808 рр. Котляревський служив у російській армії. Цей період його життя пов'язаний із нашим краєм. У 1806 р. почалася чергова російсько-турецька війна. Незабаром Котляревського призначають ад'ютантом командувача другого корпусу генерала від кавалерії барона Майєндорфа. Разом із генералом Котляревський прибув до Дубоссарів. На той час російські війська зайняли турецьку фортецю Бендери, а потім – фортецю Аккерман.

Наступною була розташована в дельті Дунаю Ізмаїльська фортеця. Тут Котляревський виявив себе як дипломат у переговорах із буджацькими татарами. Взяття Бендер спонукало командування російських військ відправити на переговори делегацію у складі бригадира Катаржі та ад'ютанта Котляревського. З щоденника останнього випливає, що Іван Петрович добровільно зголосився в цю ризиковану для життя подорож селами татар. Можливо, він був щиро переконаний, що умовивши місцевих жителів не чинити опір, він допоможе встановленню миру та спокою у Буджаку. Результатом місії стала безумовна капітуляція військ Буджацької Орди, які сподівалися зберегти своє життя, майно та землю.

Це була небезпечна дипломатична місія, але ад'ютант Котляревський блискуче впорався з нею. За це його нагородили орденом Святої Анни четвертого ступеня.

Але відмова від опору загарбникам ще ніколи не давала позитивного результату. Через кілька місяців після капітуляції десятки тисяч татар та турків були фактично депортовані до Добруджи та Анатолії, а всі мечеті в Буджаку були або зруйновані, або перетворені на православні храми.

За участь у кампанії з облоги Ізмаїла Котляревський отримав дві подяки. Під час переправи в човні через Дунай козаки впізнали автора «Енеїди» та кричали йому: «То це ти, батьку наш. Іди, батьку, до нас, ми тобі зробимо старшим».

10 січня 1807 р. Котляревський залишив наше місто і поїхав до Полтави. Вийшовши з військової служби, він зайнявся вихованням дітей бідних дворян, виявивши себе талановитим педагогом. У Полтаві Котляревський брав участь у постановці п'єс, сам виконав низку комічних ролей. Майже десять років очолював місцевий театр. 1819 р. написав для театру п'єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», які мали велике новаторське, мистецьке та суспільне значення.

Помер І. ​​П. Котляревський 29 жовтня 1838 р. Його поховали на полтавському цвинтарі біля дороги на Кобеляки.

На згадку про великого українця, який зробив внесок у визволення Ізмаїла, одна з вулиць міста названа його ім'ям. Ім'я класика української літератури носить центральна бібліотека для дорослих.

Ігор ОГНЄВ.

Половина населення Ісмаїла в 1943 були українці

Населення Ізмаїльського повіту за етнічним походженням у 1943 році

Після повернення Бессарабії до складу Королівства Румунія у 1941 році відбулася адміністративна реорганізація, яка призвела до створення Губернаторства Бессарабії, що охоплювало територію історичної Бессарабії без Хотинського повіту, який був приєднаний до Губернаторства Буковини.

На півдні було створено повіт Кілія з територій колишніх повітів Аккерман і Ісмаїл. Таким чином, Ізмаїльський повіт втратив пласу (адміністративну одиницю) Кілія, але отримав натомість кілька громад з колишнього Аккерманського повіту.

Перепис населення Бессарабії та північної Буковини відбувся восени 1941 року, але дані були опубліковані лише на рівні повітів, плас і міст. Однак, у монографії Ізмаїльського повіту, складеній префектурою у 1943 році, наведено повні дані про населення повіту Ізмаїл станом на 1943 рік.

Джерело: Монографія Ізмаїльського повіту / ред. Корнел Констанінеску. - Пітешті: Видавництво Університету Пітешті, 2008. 170 с.

Sursa: Monografia judeţului Ismail / ed. îngrij. de Cornel. Constantinescu. - Piteşti : Editura Universităţii din Piteşti, 2008. 170 p

В цьому перепису загальні цифри для Бессарабії свідчать про наступний етнічний склад:

Румуни — 65,6%
Українці — 16,4%
Болгари — 6,5%
Росіяни — 6,0%
Гагаузи — 4,2%
Інші — 1,3%

Більшість мешканців Ізмаїла в 1946 році були українцями

В цій групі неодноразово публікували документи про те що російський єзиг не був домінуючим у Придунав'ї, зокрема в Ізмаїлі, пишуть в пабліку Ізмаїл-онлайн. 

Наприклад, дані перепису населення Рос. імперії 1897 року, відповідно до якого найбільш розповсюдженою мовою населення Ізмаїлу в той час була українська.

 
Або дані, взяті з "Формулярного опису мешканців фортеці Ізмаїл із зазначенням національного складу (1806–1810)", який готувала Ізмаїльська міська поліція і де вказано що поряд з фортецею активно будувалося нове місто Тучков (Ізмаїл), в якому на той час проживало майже 7 тис. осіб, більшість з яких (понад 33%) була представлена українцями.

 
Наш чудовий ізмаїльский історик Oleksii Ilin Олексій Ільїн "розкопав" статистичну довідку про кількість і склад населення в Ізмаїльській області станом на кінець 1946 року (Центральний державний архів громадських об’єднань України, ф. 1, оп. 46, спр. 3825).

Виявляється, тоді в місті Ізмаїл як завжди, найчисленішим етносом були українці.
Цікавий і інший факт - росіяни не складали більшості в жодному з районів Ізмаїльської області, крім Білгород-Дністровського. Як бачимо, відсоток росіян в Ізмаїльській області становив усього 17,3%, тоді як українців було 33,5%, а болгар – 26,7%, молдован 14,9%.

 
Варто зазначити, що поняття "росіяни" (самоназва - "русскіє люді") не є етнонімом, воно означає "мешканці Росії" і містить різні етноси - татари, марійці, мордва, комі, ненці, удмурти, буряти, якути тощо. Назвати себе "росіянином" - як тоді так і зараз - може кожен "тунгуз і друг степів калмик".

В коментарях до допису ізмаїльці зазначають, що в списку немає жодного румуна тому що після окупації Бесарабії в 1944 році совєти здійснили етнічну чистку румун шляхом репресій, штучного голоду та виселення в Сибір та інші регіони СРСР і Казахстану.