Дунайські порти наразі є єдиним місцем, де величезний урожай зернових з України можна надійно завантажити на кораблі для експорту
Минуло сотні років відтоді, як світ приділяв велику увагу дунайському річковому порту Ізмаїл на краю лиману, який нині розділяє Румунію та Україну. Російська та Османська імперії обмінювалися тут ударами у XVIII столітті, а одна епічна битва 1790 року, після якої відбулась кривава різанина між мирними громадянами, була настільки центральною у концепції Москви стосовно її військової могутності, що її прославили у першому неофіційному національному гімні країни. Згодом ця територія знову стала точкою конкуренції між впливовими державами, а також раєм для контрабандистів із великими болотами та слабко охоронюваними кордонами. Про це йдеться у спеціальному репортажі The Guardian.
Поки президент РФ Володимир Путін не розпочав нову імперську війну і не спробував закрити Чорне море для українського судноплавства, іржаві доки радянських часів і замулені судноплавні канали в Ізмаїлі та сусідньому Рені миттєво набули глобального значення.
Україна виробляє близько 10% світового виробництва пшениці, годуючи сотні мільйонів людей. Ці дунайські порти в історико-культурному плавильному котлі, відомому як Бессарабія, наразі є єдиним місцем, де величезний урожай зернових з України можна надійно завантажити на кораблі для експорту.
Це відродило занепалу місцеву економіку, але також через понад 200 років після знаменитої облоги Ізмаїла, повернуло її в поле зору московських генералів, причому цього літа обидва порти неодноразово зазнавали ракетних ударів.
До того часу війна на цьому сонному прикордонні відчувалась лише через потоки біженців. Дороги були заповнені тисячами вантажівок, що прямували до порту, а будинки та квартири — тисячами біженців із районів, розташованих ближче до лінії фронту.
Усі вони вважали, що їхній відрізок річки ефективно захищає НАТО, оскільки він протікає через річку Дунай від Румунії, члена Альянсу. Ширина річки тут приблизно 500 метрів, міжнародний кордон проходить посередині, і кілька сотень метрів є невеликою похибкою для військового націлювання.
Але бажання Москви зруйнувати українську торгівлю зерном, вочевидь, відкинуло будь-які побоювання щодо ескалації ворожнечі з НАТО, і у липні 2023 року перші ракетні та безпілотні атаки Росії вразили зернові склади у порту.
Відтоді ракетні удари тільки посилилися, а нещодавно Румунія підтвердила, що виявила на своїй території уламки російських безпілотників.
«Росія, можливо, навіть скористалася кордоном, відправивши безпілотники-камікадзе вгору по річці прямо в українському повітряному просторі. Вони летіли дуже-дуже близько, інколи лише за 200-300 метрів від кордону, що ускладнювало для України використання протиповітряної оборони. Ми розуміли, якщо влучимо у ці безпілотники, то наша зброя і, можливо, деякі знищені частини безпілотників можуть впасти на територію Румунії. Можливо, росіяни хотіли спровокувати країни НАТО, а можливо, вони просто зробили це без жодного аналізу чи підготовки. Влада була готова до нових ракетних ударів, але також сподівалася на кращий захист. Я попросив президента допомогти нам із протиповітряною обороною Ізмаїла», – зазначив Олег Кіпер, голова Одеської військово-цивільної адміністрації.
Можливо, Бессарабія має місце у колективній уяві України, зокрема відомий центральний ринок у Києві названо на честь цього регіону – але до минулого року вона була поза межами уваги з боку влади.
«Бессарабія завжди була на узбіччі уваги зі сторони України. Уряд і держава нічого не робили для розвитку української ідентичності тут, не інвестували. У нас навіть україномовного телебачення не було. Ми просили ретрансляційні вежі, але їм було байдуже», – скаржиться Ігор Плехов, мер Рені.
До дунайських портів можна дістатися однією дорогою, яка на певній ділянці повертає до Молдови, неофіційним «транзитним коридором», який існував ще до війни. Єдиний міст, який залишається на території України, розбомбила Росія.
Прикордонники на одноколійній дорозі підраховують пасажирів на автомобілях, які в’їжджають і виїжджають з цієї транзитної зони; чоловіки, які намагаються втекти від мобілізації, регулярно вистрибують тут з машин і зникають.
Ще три години повільної їзди по односмуговій дорозі, повз болота й озера, до Рені чи Ізмаїла. У них небагато складів для зерна чи парків для вантажівок, тож машини тисячами вишиковуються вздовж маленьких сільських доріг, перетворюючи ландшафт очерету та соняшникових полів на промислову стоянку.
Рені особливо сильно постраждав від розпаду Радянського Союзу. Хоча порт був більшим за Ізмаїл, залізниці до нього проходили через Молдову. Нові кордони перекрили перевезення, а річкова торгівля скоротилася.
До 2022 року, Рені обробляв, можливо, 200 000 тонн вантажу, а портова влада заборгувала місту мільйони несплачених податків і зборів.
«Порт помирав. Мешканці, багато з яких – етнічні румуни чи болгари, часто мали міцніші зв’язки через ці кордони, ніж з іншими регіонами України. Інфраструктура була у поганому стані. Ізмаїл почувався трохи краще. Тоді російські війська перетнули кордон, зруйнувавшу чорноморську торгівлю. І тоді влада згадала: «Ой, у нас і порт Рені є, давайте скористаємося», — посміхається Плехов.
Українські зернотрейдери, великі компанії та менші підприємства взялися за ремонт портів і будівництво нової інфраструктури. Одна з найбільших компаній країни «Нібулон», власник якої загинув після ракетного удару, побудувала новий термінал в Ізмаїлі за три місяці. Борг перед Ренійською міською радою погашено.
Разом річкові порти Дунаю тепер обробляють 3 мільйони тонн експорту, включаючи зерно та велику кількість соняшникової олії, які відправляються на добре очищених танкерах, які привозять пальне.
Це життєво важливий шлюз, але менше половини того, що переробляла Одеса, і його не можна значно збільшити, навіть якщо російські атаки не стримають і без того обережні судноплавні компанії.
Судна добираються до річки через прокопаний канал, відомий як Сулінський канал, який виходить у територіальні води Румунії. Його гирло сьогодні переповнене кораблями, які чекають плавання не лише в Україну, а й в інші «дунайські» країни – Угорщину, Сербію, Словаччину та Молдову.
«Навіть зараз є багато суден, які чекають від кількох днів до тижнів, щоб увійти в Дунай. А коли рівень води падає, порти не можуть прийняти стільки вантажів. Одна з ключових проблем – це глибина русла. Кілька місяців тому рівень води був на півтора метра вищий, ніж зараз. Тоді судна могли вантажити від 5000 до 7000 тонн; тепер вони можуть перевозити менше половини цього», – зазначає Кіпер.
Частина цього тиску на Дунай зменшиться, коли війна закінчиться, і Одеса знову відкриється. Але трейдери очікують, що нова портова інфраструктура буде використовуватися регулярно, приносячи економічні дивіденди, які можуть допомогти зменшити злочинність і контрабанду.
Це також посилить культурні зміни, які тісніше зв’яжуть це прикордоння з рештою України. Прийшло україномовне телебачення, пам’ятник російському полководцю Олександру Суворову, який переміг у битві за Ізмаїл XVIII століття, знято з постаменту, а юнаки та дівчата з околиць гинуть на війні, щоб не повернулись його наступники.
«Багато людей з цього краю пішли добровольцями у Збройні сили України. У відпустці вони друзям і родичам кажуть: «Слухай, чувак, я воюю за Україну», – резюмує Плехов.
Ізмаїл-онлайн Фото: The Guardian
