Руслан Кононенко народився в Ізмаїлі. Він був первістком в багатодітній родині. Вчився спочатку у девʼятій, а потім – у сьомій школі, після закінчення якої здобув освіту в технічному училищі №7 – отримав кваліфікацію тесляра. Рано почав працювати – коли йому виповнилось лише 16 років: на той час помер батько, і родина потребувала допомоги. Працював в Ізмаїльському порту докером-механізатором, працював багато та сумлінно. Недовгий час займався карате, але в родині підростали сестра та брат, тож вільного часу не залишалось. Та й робота приносила задоволення. В середині «нульових» оженився, народились дві доньки.
В Ізмаїльському порту про Руслана Кононенка розповідають, що він працював на совість – в бригаді знали, що на нього завжди можна розраховувати. Був товариським і надійним. З руками, які, здається, могли полагодити все, до чого торкались.
Жив роботою та родиною, допомагав усім, хто потребував «золоті руки майстра», – допоки Україна не покликала його захищати майбутнє від російських окупантів. А перед тим, як поїхав, пообіцяв: «Я повернусь».
Але, на жаль, повернутися Руслану вже не судилося. За мирне майбутнє України він віддав найдорожче, що є у людини, – власне життя.
Висловлюємо співчуття сім’ї та близьким загиблого Героя.
Руслана Володимировича Кононенка буде поховано на Алеї Слави на Новому цвинтарі.
Герою Слава!
