Ізмаїльські фальсифікатори історії під керівництвом сепарської влади міста, вчинили черговий підлог

Козацькі люльки - "носогрійки", які ізмаїльські фальсифікатори історії намагаються видати за турецькі.

Сепари розповсюджують в своїх брехливих тг-каналах і на сепарських сайтах, ніби у якійсь "фортеці Ізмаїл" якісь "археологи" натрапили на цікаву знахідку — "османські люльки" (перше фото - 2 шт.), зазначає дописувач Артур Буц в Ізмаїл-онлайн

"Такі глиняні люльки були популярні серед мешканців Османської імперії у XVII–XVIII століттях" - пишуть фальсифікатори.
(оце "мешканці Османської імперії" замість "османи", видає радницю мера Ізмаїла Королькову, яка називає нас замість "ізмаїльці" "мешканцями міста Ізмаїл").

Втім будь який притомний українець одразу визначить що це - козацькі люльки - "носогрійки" (порівняйте з іншими фото).

Козацькі люльки - "носогрійки"

Чергова фальсифікація сепарської міської влади проявила напрямки їх злодійських дій щодо фальсифікації історії:

- вони повністю хочуть стерти славну українську/козацьку історію Буджака, яка сповнена героїчної боротьби з османами і численних перемог - слави української зброї. Вперше козаки на теренах Буджака згадані у XVI столітті. Тут відзначились знамениті козацькі полководці, Северин Наливайко, Дмитро «Байда» Вишневецький, Іван Підкова, Тиміш Хмельницький, інші козацькі ватажки і їх рейди XVII ст. — джерела фіксують, що в 1570–1590-х і далі запорізькі козаки регулярно робили рейди на Аккерман/Буджак (успішні штурми Аккермана 1574, похід у Буджак 1576 та рейди 1577, 1578, 1586, 1589 рр.). Також у джерелах згадується, що гетьман Мазепа посилав війська на Буджак у кін. XVII ст.

- в цьому контексті важливо згадати перемогу українських козаків і їх славних отаманів Антона Головатого і Захара Чепіги при захопленні переправи "Ісмаїл-Гедичі" в 1790 році. Цей славний подвиг українців, сепарська міська влада Ізмаїла досі намагається приписати своєму Суворову і повторюють суворівську брехню про нібито існування тут кам'яної фортеці, яка також зображена на фейковій діорамі в Мечеті. Тому вони й брешуть ніби "османські" люльки вони знайшли "в фортеці", якої не існувало. Матеріалізують її як можуть. Нещодавно за 2 млн гривень виготовили ідіотський фейковий макет кам'яної фортеці.

- сепарська влада Ізмаїла усіляко просуває румунську назву нашого Подунав'я - "Бессарабия", тобто "земля Бесараба", для того щоби викреслити і забути старовинну назву "Буджак" - саме так називали українці землі між Дніпром і Дунаєм. Адже назва Буджак пов'язана з українською історією нашого краю і перемогами українських козаків. А російській агентурі, сепарам і ждунам потрібні "победы рюzzкого оружия! та "Измаил город рюzzкой славы"!

Історія про те, як церква в Матросці стала складом

Недарма кажуть, що шляхи Господні несповідні. Такою є історія православного храму св. Миколи у приміському селі Матроска.

Переді мною – фотокопія висновку уповноваженого у справах російської православної церкви при Раді міністрів УРСР по Ізмаїльській області якогось Матюхи, датованого 9 липня 1951 р. З нього я дізнався про те, що обласне видавництво «Придунайська правда» звернулося до влади з проханням про передачу йому православної церкви у селі Матроска Суворовського району. І навіщо б ви думали? Під склад для зберігання газетного паперу. Ось уже воістину блюзнірство!

Однак у Радянському Союзі, про який сумує багато наших співгромадян, подібне блюзнірством не вважалося. Такого висновку приходиш, знайомлячись із змістом вищезгаданого висновку.

З нього випливає, що церква була збудована 1893 р. Площа внутрішніх приміщень у ній становила 192 кв. м. Будівля перебувала у задовільному стані. Однак на обліку як пам'ятка архітектури вона не була. Відстань до найближчих чинних православних церков складала: в Ізмаїлі – 3 км, у с. Броска – 4 км. Усередині храму був іконостас і весь набір культового майна, які перебували під наглядом колишнього церковного старости.

І ось, нарешті, власне висновок уповноваженого: «У зв'язку з тим, що Миколаївська церква з 1944 р. пустувала (виходить, що храм функціонував навіть у період німецько-румунської окупації в роки Другої світової війни! – І. О.) і стала вважатися недійсною і враховуючи, що обласна газетне видавництво вкрай потребує приміщення під склад для паперу – його клопотання підтримую».

Сказано – зроблено. Невдовзі церква стала складом. Надалі тут розмістили сільський клуб, а 1984 року культову споруду за недоброю радянською традицією зруйнували. Віруючі с. Матроска на довгі роки залишилася без храму.

І лише 2018 р. з ініціативи уродженців села двоюрідних братів Юрія Загоненка та Дмитра Васильченка за підтримки мешканців села та меценатів розпочалися роботи з відновлення зганьбленої святині.

Розчищючи старий фундамент, будівельники виявили склеп, у якому 1910 р. був похований колишній архієпископ Кишиневський і Хотинський Неофіт, який на момент упокою перебував на заслуженому відпочинку.

На початку 1960-х років. останки знаменитого служителя перепоховали на сільському цвинтарі. До речі, це найтитулованіший православний священнослужитель, який колись був похований на землях Ізмаїльщини.

Ігор ОГНЄВ.

Українське Подунав'я: півострів Буджак

Зі Шварцвальду, знаменитого Чорного Лісу витікають дві річки – Бреге і Брегех, які сполучаючись народжують головну центрально-європейську ріку – Дунай. Назва ця походить від ранньо-індоєвропейського «Данас» – Річка. Саме від цього слова походять тюркська назва річки – Туна, а також латинська і англійська – Danube. В значенні абстрактної річки Дунай згадується у великій кількості українських народних пісень, перетворюючись у щось символічне, кордон світів.

Коли співали «Їхав козак за Дунай» – то мали на увазі і конкретну ріку, і символічне неповернення героя, подорож його у потойбіччя. На межі цього українського потойбіччя лежить історичний регіон Буджак, який ще називають Південною Бесарабією чи Українським Придунав’ям. Етимологія Буджака така ж, як і Покуття – з тюркської мови Буджак і тлумачиться як Кут, Півострів.