В соцмережі виклали скани радянського фотоальбома "Місто військової доблесті Ізмаїл" 1979 року

Текст українською і молдавською мовами, а також російським язиком є типовою пропагандистською агіткою радянських часів з високопарними висловлюваннми на кшталт "Над Дунаєм зійшло яскраве сонце Свободи. Промінь знамен і блакить весняної дунайської хвилі символ нового, щасливого життя сьогоденного Ізмаїла. Крокуючи по шляху комуністичного будівництва, місто впевнено дивиться в прийдешнє."

Сепарів в цьому альбомі чекає декілька сюрпризів, адже там зустрічаються цікаві поняття (підкреслені червоним).

Зокрема - "стародавні слов'янські придунайські землі". Які до того ж були "воз'єднані" в результаті російсько-турецьких воєн 1806-12 і 1877-70 років.

Чомусь ізмаїльська сепарська влада і її придворні сепарські історіки-фальсифікатори згадують лише російсько-турецьку війну 1787-92, точніше події 1790 року пов'язані із захопленням переправи Ісмаїл-Гечіді.

Причому ті події сепарня повністю перебрехала і не згадує що перемогу там здобули українські козаки, а Суворов там заганьбився, через що Потьомкін вигнав його з армії.

ХЕРСОН міг стати ЧОРНОМОРСЬКОМ, а ІЗМАЇЛ – ПРИДУНАЙСЬКОМ

Такий проєкт постанови ЦК КП(б)У знайшовся у фонді Верховної Ради ЦДАВО України (ф.1, оп. 18, спр. 60) за 1948 рік.

Мали б змінитися й відповідні назви областей. Крім того, планувалося перейменувати й низку інших міст:

Очаків => Славгород

Нікополь => Микитин Ріг

Мелітополь => Ново-Олександрівськ

Кілія => Новосільськ

Рені => Томаров

Ногайськ (суч. Приморськ) => Обіточний

Слов’яносербськ (помилково позначений як місто) => Донець

У документі йшлося нібито про «уточнення найменувань» і повернення деяким містам колишніх історичних назв (і навіть Кілії.

Проєкт та обґрунтування пропозицій (арк. 63–66) за безпосереднім завданням від тодішнього керівника ЦК КП(б)У Хрущова подав голова Президії Верховної Ради УРСР Гречуха. До підготовки історичних довідок були залучені співробітники Академії наук УРСР, про що є окремі документи стосовно історичних довідок про походження найменувань окремих міст (лише в одній із таких за жовтень 1948 року подано роз’яснення про 64 населені пункти). Передостанній абзац в обґрунтуванні вказував на те, що список «чужоземних найменувань», які слід перейменувати, буде поповнюватися.

Не вдаючись у детальний аналіз, можна побачити, що передусім дісталося назвам із грецьким походженням (не дивно, бо у жовтні 1948 року вже перейменували Маріуполь на Жданов), а також тюркським. Найбільш дивує прагнення перейменувати Очаків та Ізмаїл, які були пов’язані із «суворівським міфом». Але якщо Очакову планували зберегти назву, яка нагадувала про «російську військову славу», то Ізмаїл мав би отримати нейтрально-географічне найменування. Складається враження, що «суворівський міф» тоді ще не був настільки усталеним елементом радянської історичної політики, тому українська радянська еліта не врахувала його під час вибору населених пунктів для перейменування.

Що стало безпосередньою передумовою цієї хвилі перейменувань – питання відкрите. Але в наступній справі цього ж фонду за 1949 рік міститься копія листа до Сталіна (з численними правками), де прямо зазначено: ініціатива виходила від нього. У листі пояснювалося, що перейменування потребують населені пункти, назви яких «нагадують про хижацькі набіги чужоземних загарбників на нашу Батьківщину». Формулювання показове: фактично все неросійське історичне минуле трактувалося як «загарбницьке». Навіть Кілія – місто, що існувало задовго до появи московії.