Ледовая стихия на Дунае

Ледовая проводка

Старожилы Измаила помнят тяжёлую ледовую обстановку на Дунае в зиму 1984-1985 гг. 6 января. С появлением льда, все речные суда были заведены в затоны на зимовку, а морские – продолжали работать…

В феврале в Измаиле, Рени, Килии, Вилково и Усть-Дунайске столбик термометра показывал от 15 до 20 градусов мороза. На Верхнем и Среднем Дунае наблюдался ледоход, а на Нижнем – лёд стал. Находившиеся на рейде между 43 и 51 милями реки морские суда Советского Дунайского пароходства «Дмитрий Кантемир», «Кишинёв», «Козельск», «Юрий Крымов», «Вознесенск», «Гороховец», «Сергей Грицевец» и буксир «Верный» оказались в ледовом плену. Кроме упомянутых судов вмёрзли в лёд и другие суда под флагами разных стран. Всего в плену оказалось 30 судов.

Пароходство послало им на помощь работавший на Дунае черноморский буксир-спасатель «Посейдон». Он обкалывал лёд вокруг судов, но безрезультатно – быстро появлялся новый.

Замёрзли акватории портов Рени и Вилково. Морские суда СДП под загрузку и разгрузку стали направлять в черноморские порты, а на Дунае не прекращал работу Измаильский порт. Толщина льда на реке была всего 30 см, но течение и ветер образовывали торосы до 3-4 метров, которые перекрывали реку. В некоторых местах они, доходя до дна, преграждали путь воде. В Вилково и Рени уровень воды поднялся выше нормы, и часть улиц затопило.

По распоряжению Министерства морского флота СССР на Дунай были направлены азовский ледокол «Капитан Косолапов» и морские буксиры «Базальт» и «Могучий» из порта Южный. Чуть позже подошёл буксир Мингазпрома СССР «Нефтегаз-5» мощностью 7 тыс. лошадиных сил. В работу также включились и дунайские морские буксиры «Баян», «Тузла», «Плутон» и «Буялык». Для руководства работой по ликвидации аварийной обстановки на Дунае в Измаил прибыл начальник Главфлота ММФ СССР В. Збаращенко.

Трое суток ледокол «Капитан Косолапов» и все морские буксиры боролись со льдом сначала в Вилково, а затем в Рени. В результате уровень воды в портах упал, и угроза затопления была ликвидирована. Предстояло освободить зажатые льдами суда, а затем вывести их через Сулинский канал в море. Эту работу выполняли буксиры «Нефтегаз-5», «Базальт» и «Могучий». Они окалывали лёд и сформировали из судов караван.

Когда он был готов, первым двинулся в путь самый мощный буксир «Нефтегаз-5» (он пробивал дорогу во льду), за которым следовал другой буксир, затем – караван, а третий буксир был замыкающим (помогал застревающим судам). Во время движения каравана к советским судам пристраивались «иностранцы».

Наконец, все суда завели в безопасное место в Тулчинский рукав Дуная. «Нефтегаз-5» ушёл бить лёд в район Вилково, а буксиры «Базальт», «Могучий» и «Посейдон» помогали судам при движении по Сулинскому каналу.

20 февраля, в 16 часов 30 минут, операция по выводу судов из ледового плена была завершена.

Анатолий Каминский, измаильский краевед

Російський проєкт «Бессарабія»

Російський проєкт «Бессарабія» - має за мету дестабілізувати Буджак та підірвати територіальну цілісність України, розпалити національну ворожнечу, викреслити українську складову історії цього краю.

Російський гібридний проєкт «Бессарабія» (або так звана «Народна рада Бессарабії»), що активно просувався спецслужбами РФ у 2014–2015 роках, мав на меті дестабілізацію українського Буджака, підрив територіальної цілісності України та створення передумов для проголошення чергової маріонеткової «республіки».

Кремль досі намагається використати складний етнічний склад регіону, штучно розпалюючи міжнаціональну ворожнечу та поширюючи пропагандистські міфи для витіснення українського історичного контексту.

Ключові цілі та методи російського проєкту "Бессарабія"

Штучний сепаратизм: Головним завданням було створення ілюзії «національно-визвольного руху» серед численних етнічних громад регіону (болгар, гагаузів, молдован, росіян) та відокремлення південних районів Одеської області від України.

Маніпуляція історією: Російська пропаганда досі намагається повністю викреслити українську складову з минулого Буджака, представляючи регіон виключно як «ісконно руssкую» або суто автономну територію, що історично не пов'язана з Києвом.

Інформаційна війна та диверсії: Спроба заснування «Народної ради Бессарабії» у квітні 2015 року супроводжувалася потужними медіа-впливами, фінансуванням проросійських активістів і підготовкою силового сценарію (включаючи підриви мостів через Дністровський лиман та Дунай для ізоляції регіону).

Завдяки вчасним діям Служби безпеки України та патріотичних місцевих мешканців цей сепаратистський заколот було ліквідовано. Втім Кремль не припиняє спроб створити новий фронт на півдні Одещини, з метою дестабілізувати Буджак та підірвати територіальну цілісність України, розпалити національну ворожнечу, викреслити українську складову історії цього краю.

Імперська назва як інструмент маніпуляції

Важливо розуміти, що російський проєкт «Бессарабія» працював не лише з політикою, а й з історичною пам’яттю. Використання назви «Бессарабія» замість історичної назви Буджак дозволяло створювати в інформаційному просторі образ нібито окремого «історичного регіону» з власними політичними претензіями та правом на особливий статус.

Ця підміна понять має глибоке імперське коріння: Російська імперія почала офіційно використовувати назву «Бессарабська область» після захоплення у 1812 році частини земель Молдавського князівства, а вже згодом ця назва стала інструментом імперської картографії та історичної політики. Тому сьогодні важливо не дозволяти російській пропаганді перетворювати нав’язану імперією назву на аргумент для заперечення української історії Буджака.

Росія намагається захоплювати території не лише танками — вона спочатку намагається захопити їхню історію, назви та пам’ять. Саме тому боротьба за історичну правду про Буджак — це також боротьба за його українське майбутнє.

Читайте також: Звідки взялася назва «Бессарабія» і чому сепаратисти хочуть перейменувати її на «Басарабію»

Як виглядало і як називалося Українське Придунав'я на карті 1720 року

«Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії, зображена Йоганом-Баптистом Гоманном».

В лівому верхньому куті цієї мапи ми бачимо назву "UKRANIA Terra Cosaccorum"

В романських мовах (іспанській, португальській, каталонській...) Україна пишеться й читається як «Укранія» (Ucrania) — назва, що, за цією версією, походить від історичних етнонімів племен-автохтонів укрів (укране) з праукраїнської країни Славія, розташованої на півночі давньої Європи. Перші історичні писемні згадки в європейських анналах і хроніках датуються серединою VI століття після Христа.

Там де зараз південь Одещини і українське Придунав'я, ми бачимо назву «Budzacensis» — це латинізований географічний прикметник від назви історичного регіону Буджак. Tartaria Budzacensis (Буджацька Тартарія) — це історична латинська назва південноукраїнського степового регіону (Буджака), розташованого між гирлами річок Дністер і Дунай, яка використовувалася на європейських картах XVII–XVIII століть.

Джерело: Придунав'я-онлайн

Бісорабка Королькова скасовує Південь Одещини, а також українську, молдовську/румунську, болгарську і гагаузьку кухні

Уzкая бісорабка Ірина Королькова скасовує Південь Одещини, а також українську, молдовську/румунську, болгарську, липованську і гагаузьку кухню.

Українофобка Королькова - це радниця Абрамченка: вона пише за нього пости в Фейсбук і керує в соцмережах численними ворогами українців - ізмаїл-чанами. Розпалює в соцмережах національну ненависть, просуває язик ворога і стимулює радянське совкодрочерство.

Сепарська влада Ізмаїла змінила написи на бронекатері радянських окупантів - брехню язиком ворога замінила на брехню українською

Радянський бронекатер треба демонтувати як імперську мітку - пишуть в групі Ізмаїл-онлайн 

На кам'яній підставці під бронекатером з’явилися написи українською мовою, ніби від того він перестав бути окупантським.

Під час реконструкції демонтували радянський текстовий блок написаний язиком ворога, у якому згадувалися радянська армія та військово-морський флот. На його місці встановили нову сіру панель, оформлену українським орнаментом.

Великий напис «Август 1944» прибрали. Його замінили червоним маком із датами «1939–1945» та гаслом «Ніколи знову». Яким боком 1939 рік до Ізмаїла - незрозуміло. Вперше Червона Армія окупувала його в 1940 році.

Змінився і центральний напис на підставці під бронекатером. Тепер він українською мовою повідомляє: «26 серпня 1944 року. Звільнення міста Ізмаїл від нацистських окупантів. Друга світова війна». Отже, нічого не зрозуміло для чого тут стоїть бронекатер, звідки він взявся і для чого його поставили на постамент.

Окрім цього табличку з надписом “Морякам кразнознаменной орденов Нахимова и Кутузова флотилии” замінили на табличку «Пам’ятати заради майбутнього». Так, ми маємо пам'ятати про злочини радянської влади, але не треба при цьому брехати і називати окупантів і поневолювачів "визволителями".

До того ж на радянському бронекатері встановили український державний прапор - що інакше ніж ідіотизмом не назвеш!

Називати легітимну румунську владу "нацистськими окупантами" - це вже занадто

Насправді окупантська Червона армія в 1944 році окупувала румунське місто Ізмаїл, а не звільнила його "від нацистських окупантів". Це брехня міської влади. Одразу після окупації в місті почалися репресії і геноцид румунів, була розстріляна або вислана в Сибір вся міська румунська еліта - чиновники, лікарі, директори шкіл, вчителі, підприємці тощо. Окупанти одразу присвоїли собі всю власність румунів.

Далі окупанти зробили те що завжди робили на всіх окупованих територіях: примусово мобілізували жителів Ізмаїла громадян Румунії - всіх чоловіків від 17 років, які могли тримати зброю - і кинули їх на вірну смерть в штурма на німецькі кулемети. Майже всі вони загинули. Поруч з пам'ятником радянському окупанту в центрі міста встановлена стела з іменами 583 фактично вбитих Червоною армією ізмаїльців. Стела не пояснює хто це і де вони загинули, втім там встановлене зображення ордена Пабеды і незрозумілий напис язиком ворога "Вечная память павшим 1941-1945".

Бронекатер треба демонтувати як імперську мітку

Варто нагадати, що цей розвернутий в бік Румунії бронекатер не має жодної історичної чи художньої цінності ф не є "пам'ятником" - це просто встановлений на підставці бронекатер виготовлений в Астрахані в 1943 році на заводі «10 років Жовтня». Він був відкритий 30 липня 1967. Всі інші бронекатери окупантської Дунайської флотилії порізали на метал в 1960-х роках.

Також заради майбутнього нам потрібно пам’ятати, що сепарська влада Ізмаїла нещадно перебріхує історію міста - і ця брехня спрямована на просування того що росіяни - це в усі часи "визволителі", а не окупанти.

Сепарська влада Ізмаїла оцифровує свої і російські історичні брехні

Сепари радіють: Абрамченко вбухав купу бабла в сепарський проєкт «Ізмаїл. Цифрова пам’ять». Основна концепція проєкту - поєднати реальні локації Ізмаїла з брехливим історичним цифровим контентом.

Спочатку встановлять 7 мармурових табличок із QR-кодами на місцях культових споруд, які свого часу були безжально знищені окупаційною радянською владою. Тільки про те що радянська влада була тут окупантом і свідомо знищувала храми - не напишуть.

Також вони планують мармурові таблички з QR-кодами "у місцях історичного проживання численних національних громад Ізмаїла".
Які ще "численні національні громади Ізмаїла"?? Маячня, набір слів. Може, нечисленних національних меншин? Аби не українці!

Примітно, що суперечливі тексти, які там будуть написані, не будуть завчасно обговорювати з ізмаїльцями.

І ось вішенка на торті брехні - "Окремий великий розділ буде присвячений легендарній Ізмаїльській фортеці"!
Легендарній??
Ні - міфічній!

"Завдяки проєкту користувачі зможуть вивчати на екранах телефонів рідкісні карти XVIII століття, старі схеми штурмів, знаходити точні координати колишніх бастіонів, оборонних валів та історичних брам — Броської та Хотинської. Головна інновація цього етапу — розробка повноцінних тривимірних (3D) моделей фортифікаційних споруд."

Скільки вже можна повторювати брехунам - не було в Ізмаїлі ніякої кам'яної фортеці, не було "героїчного штурму Суворова", не було "славы русского оружия" в 1790 році!

Була ганьба Суворова, який порушив наказ Потьомкина і допустив величезні втрати, і була героїчна перемога українських козаків під керівництвом Антона Головатого!

Не було кам'яної фортеці, а був дерев'яний палісад, земляні вали, редути та бастіон! А на діареї-діарамі намальована повна маячня радянських пропагандистів! І той макет "фортеці" що ізмаїльські фальсифікатори зліпили з гівна та палок і помістили в антиукраїнський музей Придунав'я - це вже маячня сучасна за мотивами російської брехні!

Вкажіть на своїх QR-кодах, що через рік після того як українські козаки захопили Ізмаїл в 1790, його повернули Османській імперії! А потім, під час російсько-турецької війни 1806—1812 років, 14 вересня 1809 року Ізмаїл капітулював після тривалої облоги Буджацьким козацьким військом!
А між 1791 і 1809 роками за 18 років Османська імперія повністю перебудувала всі земляні укріплення - і саме їх залишки можна побачити і зараз!
Брехуни, чому ви ніколи не згадуєте про російсько-турецьку війну 1806-1812 років і осаду Ізмаїла?
Чи не тому що там воювало Буджацьке козацьке військо?

Одна з причин цієї брехні - сепарська влада створює "привабливу локацію" у володіннях сім'ї Фролової-Абрамченка - у "фортеці", і сподівається на потік туристів яким будуть впарювати брехні про "славу русского оружия" и "героический штурм Суворовым каменной крепости" - і як доказ показувати лохам Діарею та свій смішний макет фортеці, який не має нічого спільного з реальністю.

Найголовніше, щоби в ресторанах Берег та ФетКет завжди був потік відвідувачів. Для цього туди прокладають "сучасний пішохідний екскурсійний маршрут" і встановлюватимуть QR-коди.

Творець «Енеїди» та Ізмаїл

Іван Котляревський – видатний український письменник та драматург, був одним із ідеологів освіти в Україні. Завдяки цій людині зародилася сучасна літературна українська мова. Але що його пов'язувало з Ізмаїлом?

Іван Петрович Котляревський (1769-1838) народився 29 серпня 1769 р. у Полтаві у сім'ї дрібного чиновника. У 1780-1789 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Вже в юності захоплювався віршуванням. Вчаючи дітей в будинках поміщиків, знайомився з народним побутом, традиціями та обрядами. Згодом ці спостереження допомогли йому у літературній творчості.

Протягом 1796-1808 рр. Котляревський служив у російській армії. Цей період його життя пов'язаний із нашим краєм. У 1806 р. почалася чергова російсько-турецька війна. Незабаром Котляревського призначають ад'ютантом командувача другого корпусу генерала від кавалерії барона Майєндорфа. Разом із генералом Котляревський прибув до Дубоссарів. На той час російські війська зайняли турецьку фортецю Бендери, а потім – фортецю Аккерман.

Наступною була розташована в дельті Дунаю Ізмаїльська фортеця. Тут Котляревський виявив себе як дипломат у переговорах із буджацькими татарами. Взяття Бендер спонукало командування російських військ відправити на переговори делегацію у складі бригадира Катаржі та ад'ютанта Котляревського. З щоденника останнього випливає, що Іван Петрович добровільно зголосився в цю ризиковану для життя подорож селами татар. Можливо, він був щиро переконаний, що умовивши місцевих жителів не чинити опір, він допоможе встановленню миру та спокою у Буджаку. Результатом місії стала безумовна капітуляція військ Буджацької Орди, які сподівалися зберегти своє життя, майно та землю.

Це була небезпечна дипломатична місія, але ад'ютант Котляревський блискуче впорався з нею. За це його нагородили орденом Святої Анни четвертого ступеня.

Але відмова від опору загарбникам ще ніколи не давала позитивного результату. Через кілька місяців після капітуляції десятки тисяч татар та турків були фактично депортовані до Добруджи та Анатолії, а всі мечеті в Буджаку були або зруйновані, або перетворені на православні храми.

За участь у кампанії з облоги Ізмаїла Котляревський отримав дві подяки. Під час переправи в човні через Дунай козаки впізнали автора «Енеїди» та кричали йому: «То це ти, батьку наш. Іди, батьку, до нас, ми тобі зробимо старшим».

10 січня 1807 р. Котляревський залишив наше місто і поїхав до Полтави. Вийшовши з військової служби, він зайнявся вихованням дітей бідних дворян, виявивши себе талановитим педагогом. У Полтаві Котляревський брав участь у постановці п'єс, сам виконав низку комічних ролей. Майже десять років очолював місцевий театр. 1819 р. написав для театру п'єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», які мали велике новаторське, мистецьке та суспільне значення.

Помер І. ​​П. Котляревський 29 жовтня 1838 р. Його поховали на полтавському цвинтарі біля дороги на Кобеляки.

На згадку про великого українця, який зробив внесок у визволення Ізмаїла, одна з вулиць міста названа його ім'ям. Ім'я класика української літератури носить центральна бібліотека для дорослих.

Ігор ОГНЄВ.

Червоний терор в Одесі: як більшовики втопили місто у крові

Одеса початку ХХ століття — космополітичне, багате й вільнолюбне місто, де перепліталися українська, єврейська, грецька, болгарська та європейська культури. Але після приходу більшовиків місто пережило одну з найстрашніших сторінок своєї історії — червоний терор.

Під гаслами «боротьби з контрреволюцією» комуністична влада розгорнула в Одесі систему масових убивств, катувань, арештів і залякування. Людей знищували не за конкретні злочини, а за походження, погляди, професію чи навіть підозру у нелояльності.

Перші хвилі терору накрили Одесу ще у 1918 році, коли більшовики створили так звану Одеську радянську республіку. Місто захлинулося від безсудних розправ, пограбувань та насильства.

Справжня ж машина смерті запрацювала у 1920 році після остаточного захоплення Одеси Червоною армією. Центральним органом репресій стала Одеська губернська ЧК — надзвичайна комісія, яка отримала практично необмежене право вбивати людей без суду й слідства.

Чекісти проводили масові арешти офіцерів, українських діячів, священників, підприємців, студентів та всіх, кого вважали «класово чужими». Багатьох забирали просто серед ночі — люди зникали назавжди.

Одним із найжахливіших епізодів став масовий розстріл у ніч з 15 на 16 червня 1920 року. Тоді більшовики стратили щонайменше 63 людини. Серед убитих були прихильники української державності, інтелігенція та особи, запідозрені у «контрреволюції».

За даними істориків, лише за 1920 рік Одеська ЧК ухвалила рішення про розстріл понад півтори тисячі осіб. І це — лише документально встановлені випадки.

Свідки тих подій згадували про підвали ЧК, залиті кров’ю. Людей катували перед смертю: били прикладами, ламали кістки, морили голодом. Частину в’язнів розстрілювали групами у дворах і на околицях міста, після чого тіла скидали у братські ями.

Особливо жорстоко більшовики поводилися з офіцерами та представниками заможних верств. Достатньо було мати «неправильне» походження або служити в армії Української Народної Республіки чи білогвардійських формуваннях, аби отримати смертний вирок.

Терор мав не лише фізичну, а й психологічну мету — зламати спротив населення страхом. Газети відкрито друкували списки «ворогів революції», а містом ширилися чутки про нові страти, щоб люди боялися навіть говорити вголос.

Під удар потрапила й українська культура. Більшовики переслідували членів «Просвіти», учасників українського руху та всіх, хто підтримував ідею незалежної України.

Червоний терор в Одесі став частиною ширшої політики більшовицького винищення. Саме через такі каральні механізми Москва утримувала владу над Україною — через страх, масові вбивства та придушення будь-якого національного чи політичного спротиву.

Сьогодні пам’ять про жертв червоного терору повертається з архівів та забуття. Історія Одеси 1920-х років нагадує: тоталітарні режими починаються з «надзвичайних комісій», а закінчуються морями крові та зламаними долями цілих поколінь.

Музей Придунав'я в Ізмаїлі постійно розповсюджує російські наративи, пропаганду і власні брехні

Декілька місяців тому музей Придунав'я опублікував якусь ненаукову статтю - маячні байки ніби румуни влаштували голокость євреїв в Ізмаїлі. І в цих байках нічого не підтверджено документами, наприклад матеріалами кримінальної справи, архівними даними або вирізками преси тих часів, чи матеріальними доказами - лише неймовірні вигадки і брехні в стилі "одна бабка сказала".

Ось, прочитайте абзац з цієї вражаючої вигадки:

"У листопаді 1946 року, на території району "Фортеця" з криниці були вилучені рештки 56 чоловік, з них збереглися тільки 21 труп, а кількість інших вбитих було встановлено за кількістю черепів та лопаток кісток. Поруч з криницею знаходилася траншея, з якої були витягнуті останки 14 осіб, серед яких були жінки.

Подальша ексгумація була припинена через несприятливі погодні умови, проте згодом не була доведена до кінця. У деяких з них збереглися мотузки, якими були пов’язані кисті правої руки однієї людини й лівої іншого. І що характерно, отвори від вогнепальних поранень були не у всіх. Можна припустити, що жертви підбивалися до криниці попарно пов’язані, одного з них убивали пострілом ззаду, і він, падаючи, захоплював за собою у криницю прив’язану до нього людину.

Є відомості, що знайдені тоді трупи були поховані в братській могилі на території турготелю «Дунай». Проте до сьогодення, на жаль, це поховання не збереглося."

Тобто в криниці декілька років нібито лежали залишки 56 чоловік (з них збереглися тільки 21 труп??), а поруч з криницею в траншеї лежали останки 14 осіб "серед яких були жінки".

Роками лежали собі і ніхто не знав про той колодязь і не звертав уваги на трупи в траншеї! Як можна повірити в цю ахінею?

"Подальша ексгумація була припинена через несприятливі погодні умови, проте згодом не була доведена до кінця"??? Це так написано в акті ексгумації?

Навіть якби стільки трупів справді випадково знайшли, то правоохоронні органи мали би відкрити кримінальну справу, судмедексперти провести фотофіксацію, ексгумацію, розтин, опізнання та інші процесуальні дії в рамках цього кримінального проводження, встановити час і обставини вбивства, підозрюваних, вид зброї вбивства та ще багато чого.

Але цього всього не було!!!

Проте нам брешуть що невідомо хто почав витягати трупи, потім погода зіпсувалась, вони покидали трупи і пішли, а що з трупами було далі - досі не відомо.

Причому пишуть це такою мовою ніби у них розпад свідомості, їх думки непослідовно скачуть між якимись наборами слів та лозунгів. Там вся ця стаття взагалі позбавлена здорового глузду і побудована ось на таких байках і неймовірних історіях, які не підтверджені жодним документом чи доказом. Жодним! І це - музей! Наукова установа!

То що, брехуни, знайшли в колодязі рештки 56-и чоловік а поруч ще 14-и осіб - і кримінальна справа не відкривалася, причина смерті не встановлена?
А як же ви встановили що це "жертви румунської окупації"??
І що це за "румунська окупація" така, брехуни?

______

А знаєте для чого ці музейні фальсифікатори звинувачують румунів у тому чого не було? (і беруть цим великий гріх на душу)

По-перше, щоби відвести увагу від етнічної чистки румун яку влаштувала злочинна радянська влада в 1944-47, від голоду який влаштувала радянська/російська влада саме в 1946, від депортацій, поневолення і репресій місцевого населення який влаштували совєти після окупації Придунав'я в 1944 р. (про це ви не знайдете інформації в цьому музеї).

По-друге, якщо румуни нібито розстрілювали євреїв, то тоді виходить що Червона Армія - це визволитель, тобто вона мала моральне право захоплювати ці території і вбивати румунів.

По-третє, вони таким чином побічно виправдовують війну росії проти України, адже правонаступниця бандитської Червоної Армії - фашистська російська армія і руssкіє завжди "визволителі"!

З їх логіки випливає що румуни і так само українці, які чинять опір "визволителям" - це нацисти і фашисти!

Ось тому ця музейна вата і сепари сидять і вигадують ці байки! Тому що цим сепарам потрібно представити бандитську радянську/російську армію визволителем!

"ВИЗВОЛИТЕЛІ" - це ключове слово яке визначає всі брехні ізмаїльської влади, музейників, істориків, екскурсоводів-аматорів, ждунів, вати і російської агентури.

Ця маячна стаття немає жодного стосунку до історії, до музейної та архівної справи, взагалі до здорового глузду! Це психіатричне - українофобське.
І таке там постійно. Взяти хоча би недавно створений фейковий "макет крєпості" на якому відмили 2 мільйони гривен...

______

У фейсбук директорки музею - ватної пенсіонерки Тірон написане "Полк Победы. ПОКА МИ ПОМНИМ ОНИ ЖИВЫ!"

Це про "визволителів". А про їх жертв вони нічого не знають і не пам'ятають. 

Чому в сепаратистських медіа Одещини з’являються викривлення «бессарабської» історії

Недобитки "Бессарабской народной республики" ніяк не можуть змиритися зі своєю поразкою в 2015 році і продовжують дурити людей щодо так званої "Бессарабії", пише Ізмаїл-онлайн.

 

Історія дуже проста:

Російська імперія у 1812 році анексувала частину Молдавського князівства між річками Прут і Дністер і в 1815 році назвала її Бесарабською областю (Бессарабією), хоча перед анексією цю частину князівства місцеве населення і взагалі ніхто так не називав. Тобто це чисто російська новостворена назва.

 

В 1917 році Російська імперія розвалилася і штучно розділений молдавський народ демократичним шляхом возз'єдналася з матір'ю-батьківщиною Румунією. Причому російську імперську назву "Бессарабия" для цього регіону румуни відкинули.

* * *

Фотографія 2-ї сторінки секретного додаткового протоколу до Договору про ненапад між Німеччиною та СРСР, відомого як Пакт Молотова-Ріббентропа.

Документ було підписано 23 серпня 1939 року в Москві представниками урядів СРСР (В. Молотов) та Німеччини (Й. фон Ріббентроп).

Цей протокол передбачав розмежування сфер інтересів у Східній Європі, зокрема інтерес СРСР до Бессарабії та політичну незацікавленість Німеччини в цьому регіоні.

Умови договору вимагали від обох сторін зберігати цей документ у суворій таємниці.

 

Втім новостворена імперія СРСР, якою правили більшовики, не змирилася із втратою Бессарабської губернії. На їх картах і в підручниках ця територія центром в Кишиневі позначалася як окупована Румунією. Так само вона називалася і в пакті Молотова-Ріббентропа про розділ Румунії, яким гітлерівська Німеччина визнала так звану «Бессарабію» сферою впливу СРСР, давши згоду на її окупацію.

Герби Бессарабської області/губернії демонструють російське імперське походження назви «Бессарабия»

Герби Бессарабської області/губернії демонструють російське імперське походження назви «Бессарабия».
Чому це важливо знати для боротьби з сепаратистами в Україні?

Колоніальний характер створення «Бессарабії» в Російській імперії

Після анексії 1812 року Російська імперія здійснила класичну імперсько-колоніальну операцію над частиною території Молдавського князівства між Прутом і Дністром.

Читайте також: Карта яка є наочним доказом що «Бессарабия» у 1940 році не була адміністративною реальністю

По-перше, ця територія не була «нічийною» — вона становила органічну частину історичної Молдавії (Țara Moldovei) з власною адміністративною системою (ținuturi), правом і традицією.

По-друге, Російська Імперія не зберегла ані назву, ані політичну ідентичність цієї землі, а штучно перейменувала її на «Бессарабську область», використавши назву, яка:

– не існувала як адміністративна одиниця до 1812 року,
– не була самоназвою місцевого населення,
– у кращому разі інколи використовувалась в іноземній картографії як нестала географічна зона і була фактично юридично порожньою.