Музей Придунав'я в Ізмаїлі постійно розповсюджує російські наративи, пропаганду і власні брехні

Декілька місяців тому музей Придунав'я опублікував якусь ненаукову статтю - маячні байки ніби румуни влаштували голокость євреїв в Ізмаїлі. І в цих байках нічого не підтверджено документами, наприклад матеріалами кримінальної справи, архівними даними або вирізками преси тих часів, чи матеріальними доказами - лише неймовірні вигадки і брехні в стилі "одна бабка сказала".

Ось, прочитайте абзац з цієї вражаючої вигадки:

"У листопаді 1946 року, на території району "Фортеця" з криниці були вилучені рештки 56 чоловік, з них збереглися тільки 21 труп, а кількість інших вбитих було встановлено за кількістю черепів та лопаток кісток. Поруч з криницею знаходилася траншея, з якої були витягнуті останки 14 осіб, серед яких були жінки.

Подальша ексгумація була припинена через несприятливі погодні умови, проте згодом не була доведена до кінця. У деяких з них збереглися мотузки, якими були пов’язані кисті правої руки однієї людини й лівої іншого. І що характерно, отвори від вогнепальних поранень були не у всіх. Можна припустити, що жертви підбивалися до криниці попарно пов’язані, одного з них убивали пострілом ззаду, і він, падаючи, захоплював за собою у криницю прив’язану до нього людину.

Є відомості, що знайдені тоді трупи були поховані в братській могилі на території турготелю «Дунай». Проте до сьогодення, на жаль, це поховання не збереглося."

Тобто в криниці декілька років нібито лежали залишки 56 чоловік (з них збереглися тільки 21 труп??), а поруч з криницею в траншеї лежали останки 14 осіб "серед яких були жінки".

Роками лежали собі і ніхто не знав про той колодязь і не звертав уваги на трупи в траншеї! Як можна повірити в цю ахінею?

"Подальша ексгумація була припинена через несприятливі погодні умови, проте згодом не була доведена до кінця"??? Це так написано в акті ексгумації?

Навіть якби стільки трупів справді випадково знайшли, то правоохоронні органи мали би відкрити кримінальну справу, судмедексперти провести фотофіксацію, ексгумацію, розтин, опізнання та інші процесуальні дії в рамках цього кримінального проводження, встановити час і обставини вбивства, підозрюваних, вид зброї вбивства та ще багато чого.

Але цього всього не було!!!

Проте нам брешуть що невідомо хто почав витягати трупи, потім погода зіпсувалась, вони покидали трупи і пішли, а що з трупами було далі - досі не відомо.

Причому пишуть це такою мовою ніби у них розпад свідомості, їх думки непослідовно скачуть між якимись наборами слів та лозунгів. Там вся ця стаття взагалі позбавлена здорового глузду і побудована ось на таких байках і неймовірних історіях, які не підтверджені жодним документом чи доказом. Жодним! І це - музей! Наукова установа!

То що, брехуни, знайшли в колодязі рештки 56-и чоловік а поруч ще 14-и осіб - і кримінальна справа не відкривалася, причина смерті не встановлена?
А як же ви встановили що це "жертви румунської окупації"??
І що це за "румунська окупація" така, брехуни?

______

А знаєте для чого ці музейні фальсифікатори звинувачують румунів у тому чого не було? (і беруть цим великий гріх на душу)

По-перше, щоби відвести увагу від етнічної чистки румун яку влаштувала злочинна радянська влада в 1944-47, від голоду який влаштувала радянська/російська влада саме в 1946, від депортацій, поневолення і репресій місцевого населення який влаштували совєти після окупації Придунав'я в 1944 р. (про це ви не знайдете інформації в цьому музеї).

По-друге, якщо румуни нібито розстрілювали євреїв, то тоді виходить що Червона Армія - це визволитель, тобто вона мала моральне право захоплювати ці території і вбивати румунів.

По-третє, вони таким чином побічно виправдовують війну росії проти України, адже правонаступниця бандитської Червоної Армії - фашистська російська армія і руssкіє завжди "визволителі"!

З їх логіки випливає що румуни і так само українці, які чинять опір "визволителям" - це нацисти і фашисти!

Ось тому ця музейна вата і сепари сидять і вигадують ці байки! Тому що цим сепарам потрібно представити бандитську радянську/російську армію визволителем!

"ВИЗВОЛИТЕЛІ" - це ключове слово яке визначає всі брехні ізмаїльської влади, музейників, істориків, екскурсоводів-аматорів, ждунів, вати і російської агентури.

Ця маячна стаття немає жодного стосунку до історії, до музейної та архівної справи, взагалі до здорового глузду! Це психіатричне - українофобське.
І таке там постійно. Взяти хоча би недавно створений фейковий "макет крєпості" на якому відмили 2 мільйони гривен...

______

У фейсбук директорки музею - ватної пенсіонерки Тірон написане "Полк Победы. ПОКА МИ ПОМНИМ ОНИ ЖИВЫ!"

Це про "визволителів". А про їх жертв вони нічого не знають і не пам'ятають. 

Василь Сара: Людина, яка будувала спортивний Ізмаїл

В умовах повномасштабної війни, яку фашистська росія веде проти України, коли щодня від кожного громадянина потрібні патріотизм, витримка, стійкість і віра, особливої цінності набувають історії людей, які своєю працею та життєвим прикладом надихають інших.

Василь Сара

Саме таким є Василь Петрович Сара — людина, яка не просто розвивала спорт в Ізмаїлі, а формувала характери, виховувала покоління та власним прикладом доводила: рух — це життя, а сила духу — сила Держави.

…Він народився і виріс приблизно за 60 кілометрів від Ізмаїла — у селі Холмське. Школа тут була велика й розміщувалася у кількох будівлях, розкиданих по всьому селу. Навчальний день розпочинався із зарядки. Для проведення ранкової руханки вчителі фізкультури — а їх було менше, ніж шкільних «філій» — обирали серед учнів тих, хто міг організувати заняття. Серед них був і Василь Сара.

«Мені це подобалося, — згадує Василь Петрович. — Я міг піти в одну школу, провести зарядку для молодших, потім встигнути в іншу будівлю — і назад, до “своєї”, аби не запізнитися на уроки».

Наближається 22 червня - день ВОВ-бєсія і культу “віроломного нападу”

Ізмаїльська сепарська влада і її ізмаїлЧАНи, місцеві музеї, вчителі та викладачі історії, для яких найважливішим є підтримання міфу про "радянського солдата-визволителя", знову роздуватимуть домисел про те, що в 1941 на СРСР нібито віроломно напали і про те, що країна була не готова до війни.

Коли Радянський Союз перед тим віроломно напав на Фінляндію, на Польщу, на Естонію, на Латвію, на Литву, відтяпав частину Румунії — це все вважалося цілком нормальним. Нам можна. А от коли напали на нас — це вже підло і віроломно.

Тут варто обговорити два аспекти «неготовності» — спочатку психологічний, а потім про військовий.

Радянське суспільство було максимально мобілізоване на війну ще з початку 1930-х років. До війни готували або всіх, навіть дітей.

За чотири роки перед війною в СРСР вийшло близько 50 фільмів із прямою військовою або військово-патріотичною тематикою. Усі екрани були заповнені військовими фільмами. Не відставали й письменники.

Про майбутню війну писали всі — Аркадій Гайдар, Олександр Фадєєв, Костянтин Симонов, Михайло Свєтлов, Олексій Сурков, Олександр Твардовський. З’являлися десятки військових пісень, марші авіації, флоту та кавалерії. Радіо транслювало це годинами щодня. Радянська людина не могла пройти вулицею, не почувши з репродуктора чогось військово-патріотичного. Вся більшовицька влада одягнула військові френчі, галіфе і чоботи.

СРСР не просто «готувався до оборони» — вся державна пропаганда будувалася на ідеї майбутнього «визвольного походу» в Європу. У радянській культурі 1930-х постійно звучала теза: «воювати малою кров’ю на чужій території». Це повторювали у фільмах, піснях, газетах і військовій доктрині. Сам факт, що країна готувала населення не до оборони міст і сіл, а до наступу за межами власних кордонів, багато про що говорить.

Щодо Меморіалу окупантам та їх жертвам в Ізмаїлі

У Празі активісти змінили напис на пам’ятнику червоноармійцям, пишуть в групі Ізмаїл-онлайн.

У День перемоги чеські активісти з руху Kaputin провели акцію на Ольшанському кладовищі в Празі.

Вони прикріпили до пам’ятника загиблим червоноармійцям нову табличку — замість старого радянського формулювання про “вічну славу воїнам Червоної армії” та “визволення слов’янських народів”.

Новий текст був значно жорсткіший:

“Жертвам злочинних режимів — радянського і нацистського, які в 1939–1941 роках спільно завойовували Європу, а в 1941–1945 роках воювали один проти одного”.

І в цьому вся суть конфлікту навколо 8–9 травня.

Українці не заперечують пам’ять про загиблих у Другій світовій. Українці самі заплатили за перемогу страшну ціну.

Але Росія десятиліттями намагається перетворити цю пам’ять на власну політичну зброю: ніби перемога належить тільки Москві, ніби СРСР був лише “визволителем”, а не режимом, який сам окуповував, депортував, репресував і ділив Європу разом із Гітлером на початку війни.

Саме проти цього й була акція Kaputin.

Бо коли сьогодні в центрі Праги знову несуть серпи й молоти, червоні прапори та радянські пісні — це вже не просто історія.

Це частина сучасної російської пропаганди, яка старою “перемогою” прикриває нову війну проти України.

Стела "трофейним солдатам" Ізмаїла

Пам’ять про загиблих має бути без Путіна, без імперського міфу і без брехні про “визволителів”, які самі несли окупацію.

Як вважаєте, такі радянські написи на пам’ятниках треба залишати як історію — чи доповнювати правдою про злочини СРСР?

У Буджаку з'явилася нова общность - "бессарабсько-болгарський народ"

Сепаратисти чудово знають що для створення будь-якої НАРОДНОЇ республіки потрібен НАРОД. Адже саме він має проголосувати на референдумі за приєднання народної республіки до Росії. Втім у Бессарабської народної республіки з народом велика проблема. Точніше, проблема без народу.

Поки що сепаратистські видання Бессарабия-Информ, Бессарабия.ЮА та Бессарабия-Махала вирішили називати буджацьких українців болгарського походження "болгарськими бессарабами". Точніше не самі ці видання, а їх спонсори - болгари Куртєв і Кіссе. Куртєв призначив болгарською бессарабкою свою заступницю по псевдоГО "Центр розвитку Бессарабії" Тетяну Станєву, а видання Кіссе "Бессарабія-Махала", як ми бачимо, розкручує болгарську бессарабку Карину Острову.

Примітно, що бессарабами не хочуть ставати українці і молдовани, які ненавидять сепаратистів і їх імперську назву "Бессарабия".

Варто нагадати, що назва "Бессарабія" більше ста років тому означала російську імперську Бессарабську губернію. Тепер вона означає Бессарабскую народную республіку (БНР). Причому якщо адміністративним центром імперської Бессарабської губернії був Кишинів, то зараз сепаратисти сайту "Бессарабия-Информ" адміністративним центром Бессарабской народной республики визначили місто Ізмаїл. І відповідно громадянами БНР є народність яка прийшла до нас з півночі - ізмаїл-ЧАНи.

Варто нагадати, що назва “Бессарабия” підпадає під дію Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» і вважається пропагандою російської імперської політики, яка є визнається злочинною та засуджується.
Сепаратисти про це знають, і тому останнім часом кажуть що назва походить від румунського воєводи Басараба, який жив 700 років тому. Якщо так, то буджацьких болгар треба називати "болгари румуна Басараба"? Не зрозуміло.

Отже, ми - буджацькі українці - чекаємо від сепаратистів детальних роз'яснень щодо появи нової буджацької общності "бессарабсько-болгарський народ".
І бажано послухати буджацьких болгар - чи згодні вони стати "болгарами Басараба"?

Олег Левчук, Ізмаїл-онлайн

8 травня День пам'яті в Ізмаїлі має стати також Днем прощання з російськими брехнями

На площі Перемоги ми маємо вшановувати загиблих "трофейних солдатів" Ізмаїла, а не чужаків - червоноармійців-окупантів, які їх послали на смерть.

583 ізмаїльці, імена яких викарбувані на меморіальній стелі, були так званими «одноразовими солдатами» — піхотою Червоної армії, сформованою з цивільного населення окупованих територій після їх повторного захоплення совєтами. Більшість цих ізмаїльців були підданими Румунії.

Стела з іменами 583 ізмаїльців і написом "ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ ПАВШИМ 1941-1945"

Комуністичний сталінський режим вважав людей, які пережили німецьку окупацію, «зрадниками», змушуючи їх «змивати провину кров’ю». Чоловіків від 17 років масово мобілізували без підготовки, часто без зброї й навіть без військової форми — у звичайному цивільному одязі, через що їх і називали «чорною піхотою», а також чорнопіджачники, чорносвитники, піджачники.

Радянське командування ставилося до них як до «винних» і фактично прирікало на смерть. Їх кидали в м'ясні штурми як витратний матеріал — щоб виснажити противника й дати шанс регулярним частинам. Німці називали таких бійців «Beutesoldaten» — «трофейні солдати». (подробиці в першому коментарі)

Майже всі вони загинули. Їх ховали в безіменних братських могилах, часто навіть без обліку. Нащадки й досі не знають, де саме лежать їхні діди.

Правда в тому, що цих 583 ізмаїльців убила не лише війна, а й сам радянський режим, який кинув їх — без військової підготовки і часто без зброї — на вірну смерть. Це була свідома, жорстока практика знищення захоплених людей, до того ж громадян іншої країни.

Сепарська влада Ізмаїла ніколи про них не згадує і не каже за яких обставин ці ізмаїльці були вбиті. Втім вона завжди пафосно шанує окупантів, які послали їх на вірну смерть - типового невідомого червоноармійця і кілька десятків невідомих людей які незаконно поховані поруч - і вже багато років всі топчуться на їх кістках і їздять на самокатах та дошках.

Радянський режим здійснив тут геноцид румун, натомість понавіз сюди окупантів і поселив їх в ще теплі румунські будинки та приніс на наші землі репресії, поневолення, злидні, голод, депортації, пограбування.

А цей типовий пам'ятник "невідомому солдату" є пам'ятником не "визволителю", а окупанту.
Щоби краще зрозуміти образ цього окупанта зразка 1944 року - візьміть за взірець російських окупантів які зараз вбивають українців, знищують наші міста, обстрілюють Ізмаїл баражуючими боєприпасами, вбивали в Бучі. Вони однакові.

Пам'ятний знак присвячений пам'яті мирних жителів Ізмаїла, які загинули під час Другої світової війни у період 1939-1945 років. 

До речі, в Ізмаїлі на вулиці Станційне Селище є непримітний пам'ятний знак, встановлений на магістральному колекторі, де тече, вибачте, гівно ізмаїльців. Він присвячений пам'яті мирних жителів міста, які загинули під час Другої світової війни у період 1939-1945 років. Чиїми жертвами вони стали? Звісно сталінського режиму, окупантів, адже Румунія ніколи не знищувала власних громадян, а захищала їх від російських окупантів.
Пом'яніть їх 8 травня також.

* * *
Цю окупантську зірку смерті з меморіальної стели з іменами 583 ізмаїльців, потрібно прибрати.
Також прибрати байдужий напис язиком ворога "ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ ПАВШИМ 1941-1945" (яким павшим? де павшим?) і написати зрозуміло чиї імена викарбувані на цій стелі.

І риторичне питання - навіщо перед пам'ятником окупанту спалюють недешевий газ? Кому і для чого потрібна ця розвага?

Чому в сепаратистських медіа Одещини з’являються викривлення «бессарабської» історії

Недобитки "Бессарабской народной республики" ніяк не можуть змиритися зі своєю поразкою в 2015 році і продовжують дурити людей щодо так званої "Бессарабії", пише Ізмаїл-онлайн.

 

Історія дуже проста:

Російська імперія у 1812 році анексувала частину Молдавського князівства між річками Прут і Дністер і в 1815 році назвала її Бесарабською областю (Бессарабією), хоча перед анексією цю частину князівства місцеве населення і взагалі ніхто так не називав. Тобто це чисто російська новостворена назва.

 

В 1917 році Російська імперія розвалилася і штучно розділений молдавський народ демократичним шляхом возз'єдналася з матір'ю-батьківщиною Румунією. Причому російську імперську назву "Бессарабия" для цього регіону румуни відкинули.

* * *

Фотографія 2-ї сторінки секретного додаткового протоколу до Договору про ненапад між Німеччиною та СРСР, відомого як Пакт Молотова-Ріббентропа.

Документ було підписано 23 серпня 1939 року в Москві представниками урядів СРСР (В. Молотов) та Німеччини (Й. фон Ріббентроп).

Цей протокол передбачав розмежування сфер інтересів у Східній Європі, зокрема інтерес СРСР до Бессарабії та політичну незацікавленість Німеччини в цьому регіоні.

Умови договору вимагали від обох сторін зберігати цей документ у суворій таємниці.

 

Втім новостворена імперія СРСР, якою правили більшовики, не змирилася із втратою Бессарабської губернії. На їх картах і в підручниках ця територія центром в Кишиневі позначалася як окупована Румунією. Так само вона називалася і в пакті Молотова-Ріббентропа про розділ Румунії, яким гітлерівська Німеччина визнала так звану «Бессарабію» сферою впливу СРСР, давши згоду на її окупацію.