"Бесарабська народна республіка" почала війну проти України і відкрила фронт

Ситуація з "Бесарабською народною республікою" (БНР) в Україні накаляється - БНР відкрила фронт. "Бесарабски Фронт. Хроники за войната в Украйна" - так називається сайт і паблік в Фейсбук які ведуть войната в Украйна. Причому паблік в фейсбук "Бесарабски Фронт 2.0" має більше 30 тисяч підписників.

Давно відомо що російський проєкт «Бессарабия» є складовою гібридної війни фашистської росії проти України. Його реалізують за схемою ДНР - спочатку створюють сепаратистську "Бесарабську народну республіку" (БНР), потім проводять референдум за приєднання до росії. Головна мета - розірвати Україну.

Як ви думаєте, чому стільки воплів навколо «Бессарабии» останнім часом і чому так активно просувають цей сепаратистський проєкт?
Відповідь проста - тому що його добряче фінансують.

Ось цей сайт і фейсбук-паблік "Бесарабски Фронт" фінансують за гранти, які надходять з Болгарії. І ці кошти мають російське походження - через Болгарію вони йдуть транзитом від російських мільярдерів через якійсь місцевий фонд (болгари ніколи не давали власні кошти на такі проросійські проєкти).

Болгарія починає експлуатувати питання так званої "Південної Бессарабії". Прикриваючись «дерусифікацією» болгарської меншини, вони готують ґрунт для освітніх ультиматумів. А їхні радикали вже відкрито креслять карти, де Буджак стає «болгарською землею», кричать про права болгарської меншини (болгарських бісорабів) на навчання рідною мовою, волаючи про «примусову асиміляцію».

Але чому вони відкрили фронт і напали саме зараз?

Було б злочинною наївністю не бачити за цими болгарськими бісорабами тінь Москви. Росія, зазнавши краху в спробі захопити Київ за три дні, пожвавила стратегію балканізації України. Вони десятиліттями вливали мільярди у східноєвропейських радикалів, зокрема в болгарське «Възраждане». Також відкрито проросійську позицію та лобіювання російських інтересів в Болгарії зберігають проросійська «Прогресивна Болгарія», "Рух за права і свободи" (ДПС) і традиційна «Болгарська соціалістична партія» (БСП).

Росія використовує Болгарію як політичне проксі, щоб відкрити проти нас Другий фронт — "Бесарабски Фронт 2.0" - фронт внутрішнього розколу, історичної ворожнечі та недовіри.

І що цікаво, "Бесарабски Фронт" ніколи не критикує болгарські політ сили за за їх проросійську позицію!

Тому усі фінансові потоки, які йдуть на підтримку "бісорабських" меншин від Болгарії, мають проходити жорсткий фінансовий і безпековий аудит СБУ та Мінфіну. Хто платить вчителям, "етнографам" та іншим болгарським бісорабам — той формує світогляд і розповсюджує історичні фальсифікації, зокрема щодо так званої "Бісорабії".

Ось цей Олександр Барон - "син української Бессарабії" або "болгарський бессараб", як він пише про себе, народився в селі Весела Долина (історична назва — Клястиця, засноване німецькими колоністами), Болградського району, Одеської області. Він головний редактор пропагандистського проєкту «Бесарабски фронт» орієнтованого на болгарських бессарабів, і пабліка в Фейсбук "Бесарабски Фронт 2.0" який має більше 30 тисяч підписників. Це серйозні медіа, які потребують чималого фінансування і зусиль.

І в той же час бессараб Олександр Барон вказує що він військовослужбовець 11 бригади НГУ. Зрозуміло що він не воює, а як пропагандист числиться десь при штабі. Але яким чином військовослужбовець може отримувати на свої проєкти кошти з-за кордону і одночасно зарплату від України? Тим більше кошти явно російського походження. Можливо він їх отримує чорним налом? Його командири знають про це? СБУ знає про це?
Взагалі, СБУ знає що "Бесарабська народна республіка" - це фронт гібридної війни фашистської росії проти України?

"Болгарські бессараби" значно активізувалися останнім часом. Адже чим гірше справи у росії, тим більше вона активізують свою агентуру в Україні з метою тиску на українців, на президента, на наш уряд. 

Але ми не будемо питати у них дозволу як нам називати і нарізати райони в Одеській області. Нехай сепари навіть не пробують посягати на нашу територіальну цілісність, адміністративний устрій та державну мову. Ми українці не для того заливаємо кров'ю схід і південь, щоб сепари били нам в спину на "Бессарабському фронті"!

Олег Левчук

Під цим дописом в фейсбук з'явився дуже цікавий коментар:

Отже який цікавий поворот сюжету!
Засновник і спонсор "Бессарбской народной республики" Киссе і цей боєць Бессабского фронту Барон - є етнічними циганами, а не болгарами! Про Кіссе це вам кожен болгарин скаже.
І цікаво - вони народилися поруч в селах, які були немецькими колоніями! А потім німців з цих сіл радянські окупанти депортували!
У села Весела Долина (Болградський район) колишнє Кльостіц/Клястиця де народився Барон, дуже цікава і трагічна історія.
Засновники села — 134 сім'ї з Вюртемберга, Пруссії, Рейнської Баварії, Бадена, Польщі. В основному переселилися з Вюртемберга в 1800—1804 рр.,
Тоді це було Молдовське князівство, а назви "Бессарабія" не існувало в природі. Потім Російська імперія окупувала ці землі, і назвала їх "Бессарабська область".
В 1917 коли зникла Російська Імперія це село повернулося додому в Молдову, а разом з нею в Румунію.
А в 1940 коли СРСР окупувала частину Румунії, німці, які в той час були союзниками Сталіна, вивезли людей з цього німецького села за програмою "Додому в Рейх".
А пізніше в 1946 в пусте село Кльостіц було переселено село Журавче з польського Надсяння.
Надсяння (українська етнічна територія у верхів'ї та середній течії річки Сян) майже повністю складалося з українців - і поляки у у 1945—1946 примусово їх виселили звідти на територію УРСР, а також у 1947 під час операції "Висла".
І в Кльостіці/Клястиці в німецьких хатах поселилися виселені з Польщі українці, а село назвали Весела Долина.
=======
Ось така цікава історія українського села, яку сепари і російська агентура намагаються приховати.
Бо їхня мета викреслити українську історію Придунав'я і замінити її російсько-бісорабською.
І цей циган-бісораб Барон не каже що в його селі болгар не було і звідки його батьки там взялися. Не досліджує історію свого села, а просуває радянську бісорабську версію історії, щоби приховати злочини радянських окупантів на цій окупованій ними молдовський території, зокрема етнічні чистки німецьких поселенців і румун.
Циган Барон українців він не визнає, і історію свого рідного села не визнає, втім цей нацгвардеєць-пропагандист займається болгарськими сепаратистськими проєктами, тому що там платять.
Історія села де народився циган Кіссе не менш цікава. Село Євгенівка (до 1930 року Арса) - це молдавське село, яке після окупації Рос.Імперії перейшло у володіння російської окупантки Єфросінії Плагіно-Мурузі. Пізніше село перейшло у володіння окупантки княгині Марії Олександрівни Гагаріної-Стурдза. А на початку XX століття окупанти почали переселяти в один з хуторів села Арси Бендерського повіту болгар, чиє населення в Арсі станом на 1907 рік становило 56 осіб.
Таким чином до Арси Німецької додалася Арса Болгарська.
Це звична практика Рос.імперії і СРСР заселяти окуповані території немісцевими народами.
Згідно із Довідником 1916 року, у селі Арса було зареєстровано 40 осіб болгарського походження та 7 осіб молдавського.
Північна частина сучасного села Євгенівка (Арсі) до середини XX століття була окремим селом Персіанівка, що перебувало у володінні дійсного статського радника та землевласника Івана Еммануїловича Персіані. Етнічно Персіанівка була населена здебільшого молдаванами.
У грудні 1917 року селяни-бідняки Арси та двох сусідніх сіл, зібравшись на збори, вибрали сільський комітет. Вони самовільно захопили та поділили між собою землі княгині Анни Григорівни Гагаріної-Стурдза (понад 17 тис. десятин). Через розпад Рос.Імперії в 1917, ці окуповані молдовські землі, які росіяни назвали "Бессарабською губернією" демократичним шляхом воз'єдналися з рідною Румунією, де реалізація аграрної реформи стимулювала зростання села. У 1925 році в Арсі було відкрито першу школу. У 1930 році село Арса було перейменовано румунською владою й одержало назву Євгениця. У 1938 році в селі розпочато будівництво церкви, однак воно не було завершене через окупацію частини Румунії совєтами у 1940 році. ...
Там і далі цікава історія, але бісорабів цікавить лише "Бісоарабія".
Більше того - їх цікавить щоби люди не знали справжньої історії! За це вони й отримують гроші від росії!  

Недобитки "Бессарабської народної республіки" знову піднімають голови

Деякі сайти Придунав'я стали майданчиком для поширення сепаратистських ідей та історичних фальсифікацій, що грає на руку нашому ворогу - фашистській росії

Недобитим сепарам-бісорабам Дубового немає спокою

Недобитки "Бісорабської народної республіки" (яку СБУ не до кінця розігнала в 2015) вперто продовжують називати південь Одещини "Бісорабією". 

 

Невідомо, чи вони вважають що наш регіон це "Бісорабська народна республіка", чи намагаються переконати що російсько-імперська "Бісорабська губернія" досі існує.

Втім відомо що цей сепарський сайт фінансує баптист-сепаратист Дубовой.

 

Варто нагадати, що в Російській імперії, як і в Османській, як і в Модавському князівстві НАЗВИ БЕССАРАБІЯ НЕ ІСНУВАЛО.

 

Під час російсько-турецької війни 1806–1812 років Російська імперія захопила частину Молдавського князівства. Війна завершилася підписанням Бухарестського миру.

 

Читайте також: У Буджаку з'явилася нова общность - "бессарабсько-болгарський народ"

Бухарестський договір 1812 року не передавав Росії ніякої «Бісорабії» (її немає в тексті) - він передавав частину Молдавського князівства. В договорі чітко написано: "река Прут со входа ее в Молдавию до соединения ее с Дунаем и левый берег Дуная с сего соединения до устья Килийского и до моря, будут составлять границу обеих империй".

В передачі міськрадою Ізмаїла землі в оренду ТОВ "ФОРТЕЦЯ ПЛЮС", власницею і директором якого є мати сина мера Ізмаїла, присутній конфлікт інтересів, тобто корупція

Ізмаїльці продовжують обговорювати рішення сесії Ізмаїльської міської ради, яким в оренду на 49 років передана земельна ділянка ТОВ "ФОРТЕЦЯ ПЛЮС", директором і власником якого є депутат міської ради Фролова Ольга Юріївна - мати дитини міського голови - Андрія Абрамченка, пишуть в групі "Ізмаїл-онлайн".

Під час ухвалення цього рішення на засіданні міської ради головуючим був секретар міськради Сергій Чмига. Абрамченка в залі не було, за це рішення він не голосував і його не підписував. Таким чином він намагався уникнути звинувачень в корупції, у вигляді конфлікту інтересів: "ні про що не знаю, ні про що не чув і не бачив".

Втім від обов'язків міського голови його ніхто не звільняв. І саме його підлеглі забезпечили просто нереальний термін підготовки цього рішення до засідання депутатів: 14 травня мати дитини Абрамченка - Фролова написала заяву в міськраду на отримання ділянки в оренду, а через 21 один день - 5 червня всі необхідні документи були виготовлені, пройшли всі погодження і були проголосовані на сесії! (наприклад встигли провести нормативну грошову оцінку земельної ділянки і визначити орендну плату на її підставі. А ще потрібно було подати документи на МАФ що на тій ділянці встановлений, але їх точно не було!).

Ізмаїльця звинувачують у роботі на російські спецслужби

«Зливав» дані про Сили оборони: ізмаїлець відповідатиме у суді за державну зраду

Одеська обласна прокуратура скерувала до суду справу про державну зраду щодо 41-річного ізмаїльця. Про це повідомили у прокуратурі.

У вересні минулого року чоловік сам знайшов представників спецслужб рф у Telegram. За гроші він передавав координати підрозділів ЗСУ та Нацгвардії в Одеській області.

Для уточнення локацій ізмаїлкць надсилав скріншоти Google Maps із позначенням військових об’єктів і техніки. Також намагався залучити до співпраці з ворогом інших людей.

За вчинене в умовах воєнного стану йому загрожує до 15 років за гратами або довічне ув’язнення.

Загалом у 2026 році на Одещині підозру в держзраді вже отримали 17 людей — 12 чоловіків та 5 жінок. Усі ці справи прокурори готують до розгляду в суді.

Творець «Енеїди» та Ізмаїл

Іван Котляревський – видатний український письменник та драматург, був одним із ідеологів освіти в Україні. Завдяки цій людині зародилася сучасна літературна українська мова. Але що його пов'язувало з Ізмаїлом?

Іван Петрович Котляревський (1769-1838) народився 29 серпня 1769 р. у Полтаві у сім'ї дрібного чиновника. У 1780-1789 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Вже в юності захоплювався віршуванням. Вчаючи дітей в будинках поміщиків, знайомився з народним побутом, традиціями та обрядами. Згодом ці спостереження допомогли йому у літературній творчості.

Протягом 1796-1808 рр. Котляревський служив у російській армії. Цей період його життя пов'язаний із нашим краєм. У 1806 р. почалася чергова російсько-турецька війна. Незабаром Котляревського призначають ад'ютантом командувача другого корпусу генерала від кавалерії барона Майєндорфа. Разом із генералом Котляревський прибув до Дубоссарів. На той час російські війська зайняли турецьку фортецю Бендери, а потім – фортецю Аккерман.

Наступною була розташована в дельті Дунаю Ізмаїльська фортеця. Тут Котляревський виявив себе як дипломат у переговорах із буджацькими татарами. Взяття Бендер спонукало командування російських військ відправити на переговори делегацію у складі бригадира Катаржі та ад'ютанта Котляревського. З щоденника останнього випливає, що Іван Петрович добровільно зголосився в цю ризиковану для життя подорож селами татар. Можливо, він був щиро переконаний, що умовивши місцевих жителів не чинити опір, він допоможе встановленню миру та спокою у Буджаку. Результатом місії стала безумовна капітуляція військ Буджацької Орди, які сподівалися зберегти своє життя, майно та землю.

Це була небезпечна дипломатична місія, але ад'ютант Котляревський блискуче впорався з нею. За це його нагородили орденом Святої Анни четвертого ступеня.

Але відмова від опору загарбникам ще ніколи не давала позитивного результату. Через кілька місяців після капітуляції десятки тисяч татар та турків були фактично депортовані до Добруджи та Анатолії, а всі мечеті в Буджаку були або зруйновані, або перетворені на православні храми.

За участь у кампанії з облоги Ізмаїла Котляревський отримав дві подяки. Під час переправи в човні через Дунай козаки впізнали автора «Енеїди» та кричали йому: «То це ти, батьку наш. Іди, батьку, до нас, ми тобі зробимо старшим».

10 січня 1807 р. Котляревський залишив наше місто і поїхав до Полтави. Вийшовши з військової служби, він зайнявся вихованням дітей бідних дворян, виявивши себе талановитим педагогом. У Полтаві Котляревський брав участь у постановці п'єс, сам виконав низку комічних ролей. Майже десять років очолював місцевий театр. 1819 р. написав для театру п'єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», які мали велике новаторське, мистецьке та суспільне значення.

Помер І. ​​П. Котляревський 29 жовтня 1838 р. Його поховали на полтавському цвинтарі біля дороги на Кобеляки.

На згадку про великого українця, який зробив внесок у визволення Ізмаїла, одна з вулиць міста названа його ім'ям. Ім'я класика української літератури носить центральна бібліотека для дорослих.

Ігор ОГНЄВ.

Миллиардный «Родник» Измаила: как фирма с капиталом 5900 гривен годами осваивает бюджеты при любой власти

В Измаиле есть один очень стабильный природный ресурс.

Нет, речь сейчас не про Дунай.

А про фирму ПП «Роднік», которая за последние годы превратилась в настоящий неиссякаемый источник освоения бюджетных миллионов.

Самое удивительное в этой истории даже не суммы.

А то, насколько красиво и последовательно компания депутата Измаильского горсовета Игоря Дехтярёва умудряется чувствовать себя комфортно абсолютно при любой политической погоде.

при Партии регионов,

при БПП,

при нынешней власти,

при войне,

при восстановлении после прилётов.

Деньги продолжают течь стабильно.

По данным аналитических систем, только с начала 2026 года структуры Измаильского горсовета уже раздали «Роднику» подрядов почти на 80 миллионов гривен.

А общий объём тендеров компании за всё время давно перевалил за:

1 миллиард гривен.

И тут начинается самое интересное.

Уставный капитал фирмы:

5900 гривен.

То есть формально компания с капиталом дешевле подержанного айфона годами получает крупнейшие строительные подряды юга Одесской области.

Червоний терор в Одесі: як більшовики втопили місто у крові

Одеса початку ХХ століття — космополітичне, багате й вільнолюбне місто, де перепліталися українська, єврейська, грецька, болгарська та європейська культури. Але після приходу більшовиків місто пережило одну з найстрашніших сторінок своєї історії — червоний терор.

Під гаслами «боротьби з контрреволюцією» комуністична влада розгорнула в Одесі систему масових убивств, катувань, арештів і залякування. Людей знищували не за конкретні злочини, а за походження, погляди, професію чи навіть підозру у нелояльності.

Перші хвилі терору накрили Одесу ще у 1918 році, коли більшовики створили так звану Одеську радянську республіку. Місто захлинулося від безсудних розправ, пограбувань та насильства.

Справжня ж машина смерті запрацювала у 1920 році після остаточного захоплення Одеси Червоною армією. Центральним органом репресій стала Одеська губернська ЧК — надзвичайна комісія, яка отримала практично необмежене право вбивати людей без суду й слідства.

Чекісти проводили масові арешти офіцерів, українських діячів, священників, підприємців, студентів та всіх, кого вважали «класово чужими». Багатьох забирали просто серед ночі — люди зникали назавжди.

Одним із найжахливіших епізодів став масовий розстріл у ніч з 15 на 16 червня 1920 року. Тоді більшовики стратили щонайменше 63 людини. Серед убитих були прихильники української державності, інтелігенція та особи, запідозрені у «контрреволюції».

За даними істориків, лише за 1920 рік Одеська ЧК ухвалила рішення про розстріл понад півтори тисячі осіб. І це — лише документально встановлені випадки.

Свідки тих подій згадували про підвали ЧК, залиті кров’ю. Людей катували перед смертю: били прикладами, ламали кістки, морили голодом. Частину в’язнів розстрілювали групами у дворах і на околицях міста, після чого тіла скидали у братські ями.

Особливо жорстоко більшовики поводилися з офіцерами та представниками заможних верств. Достатньо було мати «неправильне» походження або служити в армії Української Народної Республіки чи білогвардійських формуваннях, аби отримати смертний вирок.

Терор мав не лише фізичну, а й психологічну мету — зламати спротив населення страхом. Газети відкрито друкували списки «ворогів революції», а містом ширилися чутки про нові страти, щоб люди боялися навіть говорити вголос.

Під удар потрапила й українська культура. Більшовики переслідували членів «Просвіти», учасників українського руху та всіх, хто підтримував ідею незалежної України.

Червоний терор в Одесі став частиною ширшої політики більшовицького винищення. Саме через такі каральні механізми Москва утримувала владу над Україною — через страх, масові вбивства та придушення будь-якого національного чи політичного спротиву.

Сьогодні пам’ять про жертв червоного терору повертається з архівів та забуття. Історія Одеси 1920-х років нагадує: тоталітарні режими починаються з «надзвичайних комісій», а закінчуються морями крові та зламаними долями цілих поколінь.