Карта яка є наочним доказом що «Бессарабия» у 1940 році не була адміністративною реальністю

Радянська військово-оперативна карта Генерального штабу РСЧА, 1939–1940 рр., підготовлена для планування окупації території між Прутом і Дністром, позначеної як «Бессарабия».

Це радянська військово-оперативна карта Генштабу РСЧА, підготовлена у 1939–1940 роках, безпосередньо в межах підготовки до ультиматуму Румунії та окупації 1940 року.

Читайте також: «Бессарабия» як складова гібридної війни фашистської росії проти України

Ключові ознаки, які це підтверджують

1. Мова і терміни

   • Усі топоніми подані російською: Кишинёв, Аккерман, Бендеры, Тирасполь, Болград.

   • Територія між Прутом і Дністром позначена як «Бессарабия», заштрихована — це не румунська і не міжнародна картографія, а суто радянська.

2. Тип заштрихування

   • Діагональне штрихування — стандартна радянська військова практика для позначення:

     • території, яка планується до зайняття / анексії;

     • або вважається «тимчасово чужою, але своєю за концепцією».

   • Так ніколи не позначали власні адміністративні одиниці.

3. Відсутність румунського адміністративного поділу

   • Немає жудеців, немає румунських назв, немає кордонів адміністративних одиниць Румунії.

   • Це означає: карта не описує реальність, а проектує бажаний радянський простір.

4. Акцент на транспорті й рельєфі

   • Чітко промальовані:

     • залізниці,

     • шосе,

     • переправи,

     • ріки як природні рубежі.

   • Це типово для оперативно-тактичних карт, а не політичних чи цивільних.

5. Хронологічний маркер

   • На карті вже є пакт Молотова–Ріббентропа як фон, але ще немає радянських кордонів 1940–1941.

   • Отже: період — кінець 1939 / перша половина 1940.

Сіре обведення - важливий населений пункт як тактичний об’єкт. 

Сірим (графітовим) тоном на радянських військових картах виділяли населені пункти підвищеного оперативного значення, а не фортифікації як такі.

Йдеться про опорні пункти місцевості, які могли:

• використовуватися як вузли оборони або наступу,

• бути штабними, тиловими або комунікаційними центрами,

• мати міцну забудову (камені, промислові об’єкти, склади, станції),

• контролювати переправи, вузли доріг, залізниці.

Чому саме ці міста обведені

Якщо подивитися уважно, сірим виділені:

• Кишинів — адміністративний і транспортний центр;

• Бендери — вузол біля Дністра і стратегічний міст;

• Аккерман — контроль лиману і виходу до моря;

• Болград / Ізмаїл / Тирасполь (у регіоні) — ключі до Буджака, Дунаю, переправ.

Як правильно називати цю карту

Коректна ідентифікація:

Радянська військово-оперативна карта Генерального штабу РСЧА, 1939–1940 рр., підготовлена для планування окупації території між Прутом і Дністром, позначеної як «Бессарабия».

Або коротко, для публічного вжитку:

Окупаційна карта СРСР 1940 року.

Чому вона важлива концептуально

Ця карта — наочний доказ, що:

• «Бессарабия» у 1940 році не була адміністративною реальністю,

• а існувала виключно в радянському військово-пропагандистському мисленні,

• як реанімація імперської губернії 1812–1917 років.

Тобто це візуальний артефакт гібридної війни ХХ століття.

Днями Абрамченко надав звання «Почесний громадянин міста Ізмаїл» якійсь бабусі, єдиною заслугою якої було те що вона працювала в виконкомі, пишуть в групі "Ізмаїл-онлайн".

Хоча це "громадянство" надають за ВИДАТНИЙ внесок в "розвиток" Ізмаїла або за цивільний або військовий подвиг в ім'я батьківщини.

Якщо подивитись на список «Почесний громадян Ізмаїла», то там взагалі немає жодного уродженця Ізмаїла: якісь понаєхи-окупанти, компартійці, попи, нардепи-регіонали, директора, науковці без наукових робіт. Якісь "ветерани" якоїсь "Великої Вітчизняної війни". Окупанти тобто.

Жах. Який цивільний або військовий подвиг вони здійснили?? Окупація Румунії і встановлення в Ізмаїл комуністичного режиму - це не подвиг, це злочин. Бути директором або чиновником - це не подвиг і не внесок, а звичайна робота. А тепер це виглядає тупо і глупо на тлі наших героїчних ізмаїльців які здійснили РЕАЛЬНИЙ військовий подвиг в ім'я батьківщини і загинули в боротьбі проти російських окупантів. І яких ніхто навіть не думає робити почесними громадянами Ізмаїла. Почесні - це чиновники.

Отже, це совкове звання себе дискредитувало. Тим більше юристи кажуть що казати «громадянин міста» є некоректним з юридичної точки зору.

В соцмережі виклали скани радянського фотоальбома "Місто військової доблесті Ізмаїл" 1979 року

Текст українською і молдавською мовами, а також російським язиком є типовою пропагандистською агіткою радянських часів з високопарними висловлюваннми на кшталт "Над Дунаєм зійшло яскраве сонце Свободи. Промінь знамен і блакить весняної дунайської хвилі символ нового, щасливого життя сьогоденного Ізмаїла. Крокуючи по шляху комуністичного будівництва, місто впевнено дивиться в прийдешнє."

Сепарів в цьому альбомі чекає декілька сюрпризів, адже там зустрічаються цікаві поняття (підкреслені червоним).

Зокрема - "стародавні слов'янські придунайські землі". Які до того ж були "воз'єднані" в результаті російсько-турецьких воєн 1806-12 і 1877-70 років.

Чомусь ізмаїльська сепарська влада і її придворні сепарські історіки-фальсифікатори згадують лише російсько-турецьку війну 1787-92, точніше події 1790 року пов'язані із захопленням переправи Ісмаїл-Гечіді.

Причому ті події сепарня повністю перебрехала і не згадує що перемогу там здобули українські козаки, а Суворов там заганьбився, через що Потьомкін вигнав його з армії.

ХЕРСОН міг стати ЧОРНОМОРСЬКОМ, а ІЗМАЇЛ – ПРИДУНАЙСЬКОМ

Такий проєкт постанови ЦК КП(б)У знайшовся у фонді Верховної Ради ЦДАВО України (ф.1, оп. 18, спр. 60) за 1948 рік.

Мали б змінитися й відповідні назви областей. Крім того, планувалося перейменувати й низку інших міст:

Очаків => Славгород

Нікополь => Микитин Ріг

Мелітополь => Ново-Олександрівськ

Кілія => Новосільськ

Рені => Томаров

Ногайськ (суч. Приморськ) => Обіточний

Слов’яносербськ (помилково позначений як місто) => Донець

У документі йшлося нібито про «уточнення найменувань» і повернення деяким містам колишніх історичних назв (і навіть Кілії.

Проєкт та обґрунтування пропозицій (арк. 63–66) за безпосереднім завданням від тодішнього керівника ЦК КП(б)У Хрущова подав голова Президії Верховної Ради УРСР Гречуха. До підготовки історичних довідок були залучені співробітники Академії наук УРСР, про що є окремі документи стосовно історичних довідок про походження найменувань окремих міст (лише в одній із таких за жовтень 1948 року подано роз’яснення про 64 населені пункти). Передостанній абзац в обґрунтуванні вказував на те, що список «чужоземних найменувань», які слід перейменувати, буде поповнюватися.

Не вдаючись у детальний аналіз, можна побачити, що передусім дісталося назвам із грецьким походженням (не дивно, бо у жовтні 1948 року вже перейменували Маріуполь на Жданов), а також тюркським. Найбільш дивує прагнення перейменувати Очаків та Ізмаїл, які були пов’язані із «суворівським міфом». Але якщо Очакову планували зберегти назву, яка нагадувала про «російську військову славу», то Ізмаїл мав би отримати нейтрально-географічне найменування. Складається враження, що «суворівський міф» тоді ще не був настільки усталеним елементом радянської історичної політики, тому українська радянська еліта не врахувала його під час вибору населених пунктів для перейменування.

Що стало безпосередньою передумовою цієї хвилі перейменувань – питання відкрите. Але в наступній справі цього ж фонду за 1949 рік міститься копія листа до Сталіна (з численними правками), де прямо зазначено: ініціатива виходила від нього. У листі пояснювалося, що перейменування потребують населені пункти, назви яких «нагадують про хижацькі набіги чужоземних загарбників на нашу Батьківщину». Формулювання показове: фактично все неросійське історичне минуле трактувалося як «загарбницьке». Навіть Кілія – місто, що існувало задовго до появи московії.

Логотип Ізмаїла - "Ізмаїл - місто козацької слави"

logo ismail

Логотип Ізмаїла, який включає в себе козацьку символіку, присутню також на гербі міста.
Ідея логотипа - "Ізмаїл - місто козацької слави".

Кладбище запорожских казаков в Измаиле

Это кладбище появилось в нашей местности в XVI веке, просуществовало до 1969 года и в настоящее время о нём помнят только старожилы.

В давние времена это кладбище окружала степь и рядом протекала река, берущая начало от родника. Со временем речка пересохла, а кладбище оказалось в черте города в районе расположения современных Главпочтампта и Сбербанка.

Для кладбища запорожских казаков наступили чёрные времена со времени начала строительства проспекта Ленина (ныне – пр. Мира). В то время с одной стороны захоронений казаков находилось городское кладбище, а с другой стороны – огороды жителей города.

В чистом поле не было растительности, стояли ряды потемневших от времени крестов из камня-ракушняка. Многие кресты уже покосились, некоторые и вовсе упали, постепенно врастая в землю. На них были вырезаны в камне надписи на церковнославянском языке и даты захоронений – 1572–1574 годы. На некоторых могилах стояли кресты, где даты захоронений были более позднего времени.

Из надписей можно было узнать, что в могилах захоронены запорожские казаки атамана Ивана Сверчевского. Каким образом запорожцы оказались в этих краях, можно узнать из работы «Средневековье Бессарабии» доктора исторических наук А. Добролюбского и археолога В. Кожокару. Они писали: «Освободительная борьба в Молдавии достигает высшего накала при господаре Иоанне Лютом (1572-1574). В ответ на требование турецкого султана повышенной дани Иоанн собирает «великое войско». На призыв господаря о помощи в Молдавию прибыл казацкий отряд запорожского атамана Ивана Сверчевского. Весной 1574 года молдавско-украинское войско в битве при Жилиште разбило турецко-валашское войско. Преследуя отступающего противника, молдавско-казацкая армия вступает в Бухарест, затем осаждает турецкую крепость Браилу. Последовали осада Бендер, разгром турецких отрядов под Белгородом, а также многочисленные казацкие рейды по ногайским кочевьям Буджака.
Султан Селим II направил в Молдавию мощную карательную экспедицию, которой противостояло 30-тысячное молдавско-казацкое войско. Генеральное сражение произошло 10 июня 1574 года у Кагульского озера, напротив крепости Исакча, у поселка Рошкань (средневековой поселок Рошкань находился в 4 км от села Новосельское Ренийского района). Иоанн был казнен, а его сторонники перебиты османами, нарушившими условия перемирия, согласно которому сдавшимся была обещана жизнь».

Кроме И.Сверчевского в Молдавию совершали походы в XVI веке известные казацкие предводители – Вишневецкий, Подкова, Лобода, Наливайко, Сагайдачный, Хмельницкий, Куницкий, Дорошенко. Об их походах сохранились многочисленные свидетельства в молдавских летописях.

Старожилы города предполагают, что появление кладбища запорожских казаков под Измаилом связано с существованием здесь православного монастыря (с XVI в. – монастырь Святого Николая). Казаки погибали в наших краях, их отпевали в монастырской церкви и хоронили по всем христианским обычаям вблизи обители.

1 октября в Украине – День украинского казачества, и многие горожане рассматривают серьезно предложения о воздвижении на бывшем казачьем кладбище памятника запорожским казакам.

А. Каминский, краевед-любитель.

Фото илюстративне.

«Бессарабия» як складова гібридної війни фашистської росії проти України

Російське поняття «Бессарабия» просувають, щоб стерти українську суб’єктність, зробити регіон «спірним», підготувати ґрунт для «визволення» путіним.

У сепарів, які ведуть гібридну війну проти України і будують "Бессарабскую народную республику" на півдні Одещини, стався грандіозний зашквар.

Один з провідних сепаратистів - історик Віктор Дроздов, який давно обслуговує інтереси замовників цього сепаратистського утворення, нещодавно проколовся і випадково опублікував воєнну мапу СРСР 1940 року надруковану для вторгнення в Румунію (нагадаємо, в 1939 Сталін і Гітлер уклали пакт про розділ Європи, зокрема про окупацію Румунії).
Цікаво, що в Румунії в 1940 не існувало «Бессарабии», а на російських картах вона була.

Так само для Дроздова російський пропагандистський фантом «Бессарабия», потрібний для анексії путіним, існує в Україні.
Більше того, сепаратист вигадав «Южную Бессарабию» потрібну сучасним сепарам-бісорабам для обгрунтовання претензій лише на південь Одещини, бо всю російську «Бессарабию» що включає Молдову, вони не тягнуть.

Своє унікальне сепаратистське дослідження Дроздов опублікував на фейковій сторінці "УІНП-Одеса", яку він особисто створив і яка нібито є сторінкою не існуючого в природі одеського філіалу Українського інституту національної пам'яті.

Коли Дроздова було викрито, він злякався і почав на сторінках сепарського видання «Бессарабия-информ» випрадовуватись і спростовувати сам себе що «Бессарабия» - це не російська назва.

Але що ж так налякало сепаратистів?

Їх налякало, що вони випадково видали справжню мету створення «Бессарабии» в Україні - це ВИПРАВДАННЯ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ.