ХЕРСОН міг стати ЧОРНОМОРСЬКОМ, а ІЗМАЇЛ – ПРИДУНАЙСЬКОМ

Такий проєкт постанови ЦК КП(б)У знайшовся у фонді Верховної Ради ЦДАВО України (ф.1, оп. 18, спр. 60) за 1948 рік.

Мали б змінитися й відповідні назви областей. Крім того, планувалося перейменувати й низку інших міст:

Очаків => Славгород

Нікополь => Микитин Ріг

Мелітополь => Ново-Олександрівськ

Кілія => Новосільськ

Рені => Томаров

Ногайськ (суч. Приморськ) => Обіточний

Слов’яносербськ (помилково позначений як місто) => Донець

У документі йшлося нібито про «уточнення найменувань» і повернення деяким містам колишніх історичних назв (і навіть Кілії.

Проєкт та обґрунтування пропозицій (арк. 63–66) за безпосереднім завданням від тодішнього керівника ЦК КП(б)У Хрущова подав голова Президії Верховної Ради УРСР Гречуха. До підготовки історичних довідок були залучені співробітники Академії наук УРСР, про що є окремі документи стосовно історичних довідок про походження найменувань окремих міст (лише в одній із таких за жовтень 1948 року подано роз’яснення про 64 населені пункти). Передостанній абзац в обґрунтуванні вказував на те, що список «чужоземних найменувань», які слід перейменувати, буде поповнюватися.

Не вдаючись у детальний аналіз, можна побачити, що передусім дісталося назвам із грецьким походженням (не дивно, бо у жовтні 1948 року вже перейменували Маріуполь на Жданов), а також тюркським. Найбільш дивує прагнення перейменувати Очаків та Ізмаїл, які були пов’язані із «суворівським міфом». Але якщо Очакову планували зберегти назву, яка нагадувала про «російську військову славу», то Ізмаїл мав би отримати нейтрально-географічне найменування. Складається враження, що «суворівський міф» тоді ще не був настільки усталеним елементом радянської історичної політики, тому українська радянська еліта не врахувала його під час вибору населених пунктів для перейменування.

Що стало безпосередньою передумовою цієї хвилі перейменувань – питання відкрите. Але в наступній справі цього ж фонду за 1949 рік міститься копія листа до Сталіна (з численними правками), де прямо зазначено: ініціатива виходила від нього. У листі пояснювалося, що перейменування потребують населені пункти, назви яких «нагадують про хижацькі набіги чужоземних загарбників на нашу Батьківщину». Формулювання показове: фактично все неросійське історичне минуле трактувалося як «загарбницьке». Навіть Кілія – місто, що існувало задовго до появи московії.

Логотип Ізмаїла - "Ізмаїл - місто козацької слави"

logo ismail

Логотип Ізмаїла, який включає в себе козацьку символіку, присутню також на гербі міста.
Ідея логотипа - "Ізмаїл - місто козацької слави".

Кладбище запорожских казаков в Измаиле

Это кладбище появилось в нашей местности в XVI веке, просуществовало до 1969 года и в настоящее время о нём помнят только старожилы.

В давние времена это кладбище окружала степь и рядом протекала река, берущая начало от родника. Со временем речка пересохла, а кладбище оказалось в черте города в районе расположения современных Главпочтампта и Сбербанка.
Для кладбища запорожских казаков наступили чёрные времена со времени начала строительства проспекта Ленина (ныне – пр. Мира). В то время с одной стороны захоронений казаков находилось городское кладбище, а с другой стороны – огороды жителей города.

В чистом поле не было растительности, стояли ряды потемневших от времени крестов из камня-ракушняка. Многие кресты уже покосились, некоторые и вовсе упали, постепенно врастая в землю. На них были вырезаны в камне надписи на церковнославянском языке и даты захоронений – 1572–1574 годы. На некоторых могилах стояли кресты, где даты захоронений были более позднего времени.
Из надписей можно было узнать, что в могилах захоронены запорожские казаки атамана Ивана Сверчевского. Каким образом запорожцы оказались в этих краях, можно узнать из работы «Средневековье Бессарабии» доктора исторических наук А. Добролюбского и археолога В. Кожокару. Они писали: «Освободительная борьба в Молдавии достигает высшего накала при господаре Иоанне Лютом (1572-1574). В ответ на требование турецкого султана повышенной дани Иоанн собирает «великое войско». На призыв господаря о помощи в Молдавию прибыл казацкий отряд запорожского атамана Ивана Сверчевского. Весной 1574 года молдавско-украинское войско в битве при Жилиште разбило турецко-валашское войско. Преследуя отступающего противника, молдавско-казацкая армия вступает в Бухарест, затем осаждает турецкую крепость Браилу. Последовали осада Бендер, разгром турецких отрядов под Белгородом, а также многочисленные казацкие рейды по ногайским кочевьям Буджака.
Султан Селим II направил в Молдавию мощную карательную экспедицию, которой противостояло 30-тысячное молдавско-казацкое войско. Генеральное сражение произошло 10 июня 1574 года у Кагульского озера, напротив крепости Исакча, у поселка Рошкань (средневековой поселок Рошкань находился в 4 км от села Новосельское Ренийского района). Иоанн был казнен, а его сторонники перебиты османами, нарушившими условия перемирия, согласно которому сдавшимся была обещана жизнь».
Кроме И.Сверчевского в Молдавию совершали походы в XVI веке известные казацкие предводители – Вишневецкий, Подкова, Лобода, Наливайко, Сагайдачный, Хмельницкий, Куницкий, Дорошенко. Об их походах сохранились многочисленные свидетельства в молдавских летописях.
Старожилы города предполагают, что появление кладбища запорожских казаков под Измаилом связано с существованием здесь православного монастыря (с XVI в. – монастырь Святого Николая). Казаки погибали в наших краях, их отпевали в монастырской церкви и хоронили по всем христианским обычаям вблизи обители.
1 октября в Украине – День украинского казачества, и многие горожане рассматривают серьезно предложения о воздвижении на бывшем казачьем кладбище памятника запорожским казакам.

А. Каминский, краевед-любитель.

Фото илюстративне.

«Бессарабия» як складова гібридної війни фашистської росії проти України

Російське поняття «Бессарабия» просувають, щоб стерти українську суб’єктність, зробити регіон «спірним», підготувати ґрунт для «визволення» путіним.

У сепарів, які ведуть гібридну війну проти України і будують "Бессарабскую народную республику" на півдні Одещини, стався грандіозний зашквар.

Один з провідних сепаратистів - історик Віктор Дроздов, який давно обслуговує інтереси замовників цього сепаратистського утворення, нещодавно проколовся і випадково опублікував воєнну мапу СРСР 1940 року надруковану для вторгнення в Румунію (нагадаємо, в 1939 Сталін і Гітлер уклали пакт про розділ Європи, зокрема про окупацію Румунії).
Цікаво, що в Румунії в 1940 не існувало «Бессарабии», а на російських картах вона була.

Так само для Дроздова російський пропагандистський фантом «Бессарабия», потрібний для анексії путіним, існує в Україні.
Більше того, сепаратист вигадав «Южную Бессарабию» потрібну сучасним сепарам-бісорабам для обгрунтовання претензій лише на південь Одещини, бо всю російську «Бессарабию» що включає Молдову, вони не тягнуть.

Своє унікальне сепаратистське дослідження Дроздов опублікував на фейковій сторінці "УІНП-Одеса", яку він особисто створив і яка нібито є сторінкою не існуючого в природі одеського філіалу Українського інституту національної пам'яті.

Коли Дроздова було викрито, він злякався і почав на сторінках сепарського видання «Бессарабия-информ» випрадовуватись і спростовувати сам себе що «Бессарабия» - це не російська назва.

Але що ж так налякало сепаратистів?

Їх налякало, що вони випадково видали справжню мету створення «Бессарабии» в Україні - це ВИПРАВДАННЯ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ.

Ізмаїльські мости, перекинуті через простір та час

З історії мостобудування в нашому місті відомо, що вона не надто велика за своїм об'ємом. Тем не менш, деякі факти мені відомі. Подробиці – в цій публікації.

Коли оперуєш сучасними фактами, звертаєш увагу на те, що нині в нашому місті мости можна перелічити по пальцях однієї руки. Судіть самі. Міст в районі Копаної Балки, який нависає над залізничною гілкою, ведучою на судноремонтний завод, – це раз. Міст на залізничному вокзалі, перекинутий над ж/д шляхами – два. Честно говорячи, більше на ум не приходить. Ах да, багаточисленні містки, більша частина яких знаходиться на головному міському водостоку – вулиці Папаніна. А як було раніше?

Центральний Ізмаїльський карантин у ХІХ ст. знаходився у прибережній зоні на місці, де нині височіє морський вокзал. Через нього пропускали пасажирів та вантажі, що прибували до міста по Дунаю. Це робилося з метою запобігання проникненню до міста таких небезпечних інфекційних захворювань, як чума та холера. Карантин оточував глибокий рів з дунайською водою, і через нього потрапити у місто можна було дерев'яним містком. Останній знаходився у північній частині і дорогою з'єднувався з Дунайським проспектом (з нинішнім пр. Незалежності/Суворова). На карті нашого міста, датованою 1849 р., він позначений літерою «с» у нижньому правому куті наведеного фрагмента плану.

Звернемося ще до одного картографічного джерела. Я веду мову про план м. Тучкова. Дати його виготовлення на самому документі немає. Проте за непрямими свідоцтвами можна припустити, що він був виконаний на початку 1830-х рр. Тут є позначення, яке свідчить про існування у ті роки ще одного мосту. Він з'єднав саме місто з Ізмаїльською фортецею та був перекинутий через річку Безіменну, що зникла до наших часів.

Відповідно до одного з документів, що зберігається у фондах Ізмаїльського архіву, міст був дерев'яним і спирався на 36 дерев'яних паль. Він знаходився поблизу нинішнього турготелю «Дунай». З архівних документів також відомі інші технічні характеристики цієї гідротехнічної споруди. Її довжина складала 8 саженів (1 сажень – 2,1336 метра), тобто порядку 17 метрів, ширина – 2 сажені (4,2 м), а довжина перил – 19 саженів. Мені відомі інші деталі, з якими вдалося ознайомитися в одній зі справ, що зберігаються в Ізмаїльському архіві. З доповіді начальника міської поліції (призвіще у документі нерозбірливе), направленої на адресу Ізмаїльського градоначальника Тучкова 18 жовтня 1831 р., було відзначено, що міст знаходився в аварійному стані і вимагав ремонту. Поліцейський чин просив Тучкова розпорядитися про передачу цієї споруди інженерній команді військового відомства, шо базувалася у місті. Однак у відповідь на це клопотання в.о. Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора, посилаючись на формальні причини, запропонував Ізмаїльському градоначальнику організувати ремонт мосту за рахунок коштів міського бюджету і тільки після цього передати його військовим. Це було зроблено.

Мостовий перехід існував і на місці сполучення між Ізмаїлом і передмістям Матроска. Він був перекинутий через ще існувавше тоді озеро Броаске. Пошлюся на документ, датований 7 червня 1880 р. та направлений до Ізмаїльської міської управи. Пристав третьої поліцейської частини (вона включила в себе міські території у фортеці та передмістя Матроска і Кугурлуй) Крайванович стверджував, що дощі зовсім залили низовину, що відокремлювала згадані населені пункти від Ізмаїла. В результаті їх сполучення з містом було практично паралізоване. Ось резолюція на документі міського голови Федора Тульчіанова: «Поручается г-ну Авраамову (на той час купець 2-ої гільдії Авраамов був помічником міського голови) рассмотреть с городским архитектором». Вже 12 червня того ж року Авраамов доповідає до міської управи: «В смете на текущий 1880 год предусмотрена постройка моста, и по утверждении таковой г. губернатором будет приступлено к постройке». До реалізації цього проекту Авраамов запропонував приставу організувати місцеве населення для забезпечення тимчасової переправи, яка і була до того часу. В очевидь, йшлося про спорудження земляного насипу. На плані Ізмаїла та його передмістя Матроска/Кугурлуй позначений міст у правому нижньому куті.

Крім того в межах нашого міста були тимчасові понтонні мостові переправи, які традиційно споруджувалися під час військових дій. Ось, що розповідомляє про наявність в Ізмаїлі понтонного мосту із посиланням на документальні свідчення наш сучасник протоієрей Іоанн Лісник: «В 1853 году наведением моста в Измаиле через Дунай длиной 360 саженей (более 720 м) руководил генерал - лейтенант и начальник инженеров Южной армии А. Ф. Бухмейер». Йдеться про дії під час Кримської війни (1853–1856). З картографічних джерел відомо, що цей понтонний міст знаходився на території Ізмаїльської фортеці і брав початок у місці впадіння в Дунай річки Безіменної. Міст вів на румунський берег.

Тимчасовий понтонний міст був обладнаний у нашому місті і восени 1944 р., у часи Другої світової війни. Тоді військові отримали наказ забезпечити облаштування наплавної мостової переправи під вантажі у 60 тонн через Кілійське гірло у м. Ізмаїлі. Словом, історія мостобудування в Ізмаїлі, всупереч моїй початковій думці, виявилася досить великою і захоплюючою.

Ігорь ОГНЄВ.

Ізмаїльський менталітет

Дискусія щодо причин схожесті Свято-покровської церкви на мечеть, підштовхнула до дуже цікавого спостереження.

Всім відомо, що за часів радянської окупації в Ізмаїл привезли біля 30 тисяч людей з територій РСФСР, тобто з Азії, пишуть в групі izmail.online

І ці будівельники комунізму спочатку зачистили місто і взагалі Придунав'я від європейців, від вільних людей, причому забрали їх власність - будинки, магазини, підприємства, с/г обладнання тощо. А самі були генетичними рабами, не мали власності і не знали що таке "свобода". Вони, і їх предки завжди жили в умовах рабства.
і привезли ці раби з собою свій азійский менталитет - придушення індивідуальності, страх помилки, залежність від авторитету, колективний тиск, низька толерантність до інакшості, стремління не висовуватись, стукачество і вертухайство.
Відомо що азіати відрізняються від європейців сакралізацією влади, терпимістю до авторитаризму, нелюбов'ю до демократії, страхом відкритої критики, пріоритетом стабільності над свободами.

Зрозуміли що таке "ізмаїльський менталитет" і звідки він походить?
Причому азіати не привезли з собою жодної своєї культури: пісень, танців, кулінарії, одягу, обрядів, традицій, архитектури, народних промислів...
Привезли лише брехливу версію історії, яка нібито є їх минулим.
І вчепилися тут за назву "Бесарабія", яку місцеві не вживають. Бо знають що ніякої бесорабії - "землі Бесараба" тут немає.

А ще привезли татарський суфікс ЧАН, і називають себе ізмаїль-ЧАНи
Отже, ви зрозуміли як сформувались ізмаїльський менталитет і "ідентичність"?
Сталося так що Ізмаїл це наполовину європейське, а наполовину азійське місто. І це стало вкрай помітно після вторгнення азіатів в європейську Україну 22.02.2022.
Як ви вважаєте, зараз Ізмаїл більше азійський чи європейський?

Сепарська влада Ізмаїла рятує «День воинской славы России» і надає РПЦ МП «офіційні докази» для визнання Олександра Суворова святим

Російська версія "героїчного взяття Суворовим Ізмаїла" виявилася повною брехнею!

Сепарська влада Ізмаїла рятує «День воинской славы России» і надає РПЦ МП «офіційні докази» для визнання Олександра Суворова святим, пишуть в пабліку Ізмаїл-онлайн.

У 2022 році Міністерство оборони фашистської росії звернулося до РПЦ МП із проханням розглянути можливість канонізації Суворова.

Патріарх РПЦ МП Гундяєв повідомив, що церква вже збирає необхідні матеріали про життя полководця.

Втім, для канонізації московським попам потрібні документальні свідчення чудес, здійснених кандидатом у святі.

На прохання попів Ізмаїльська міська рада вже підготувала такі «докази» безпосередньо за місцем їх «здійснення» — в Ізмаїлі.

Загальновідомим «дивом» Суворова вважається те, що він за 2 години 30 хвилин (з 5:30 до 8:00) вбив 26 тисяч турків, 9 тисяч узяв у полон, перестрибнув 10-метрові мури кам’яної фортеці та захопив Ізмаїл.
Справжнє чудо!

Саме на підставі цього «чуда» в Московії святкують «День воинской славы России», який відзначають 24 грудня — у день дивовижного взяття Суворовим Ізмаїла у 1790 році.

Але виникла проблема