Історія про те, як церква в Матросці стала складом

Недарма кажуть, що шляхи Господні несповідні. Такою є історія православного храму св. Миколи у приміському селі Матроска.

Переді мною – фотокопія висновку уповноваженого у справах російської православної церкви при Раді міністрів УРСР по Ізмаїльській області якогось Матюхи, датованого 9 липня 1951 р. З нього я дізнався про те, що обласне видавництво «Придунайська правда» звернулося до влади з проханням про передачу йому православної церкви у селі Матроска Суворовського району. І навіщо б ви думали? Під склад для зберігання газетного паперу. Ось уже воістину блюзнірство!

Однак у Радянському Союзі, про який сумує багато наших співгромадян, подібне блюзнірством не вважалося. Такого висновку приходиш, знайомлячись із змістом вищезгаданого висновку.

З нього випливає, що церква була збудована 1893 р. Площа внутрішніх приміщень у ній становила 192 кв. м. Будівля перебувала у задовільному стані. Однак на обліку як пам'ятка архітектури вона не була. Відстань до найближчих чинних православних церков складала: в Ізмаїлі – 3 км, у с. Броска – 4 км. Усередині храму був іконостас і весь набір культового майна, які перебували під наглядом колишнього церковного старости.

І ось, нарешті, власне висновок уповноваженого: «У зв'язку з тим, що Миколаївська церква з 1944 р. пустувала (виходить, що храм функціонував навіть у період німецько-румунської окупації в роки Другої світової війни! – І. О.) і стала вважатися недійсною і враховуючи, що обласна газетне видавництво вкрай потребує приміщення під склад для паперу – його клопотання підтримую».

Сказано – зроблено. Невдовзі церква стала складом. Надалі тут розмістили сільський клуб, а 1984 року культову споруду за недоброю радянською традицією зруйнували. Віруючі с. Матроска на довгі роки залишилася без храму.

І лише 2018 р. з ініціативи уродженців села двоюрідних братів Юрія Загоненка та Дмитра Васильченка за підтримки мешканців села та меценатів розпочалися роботи з відновлення зганьбленої святині.

Розчищючи старий фундамент, будівельники виявили склеп, у якому 1910 р. був похований колишній архієпископ Кишиневський і Хотинський Неофіт, який на момент упокою перебував на заслуженому відпочинку.

На початку 1960-х років. останки знаменитого служителя перепоховали на сільському цвинтарі. До речі, це найтитулованіший православний священнослужитель, який колись був похований на землях Ізмаїльщини.

Ігор ОГНЄВ.