Під час насильницького зближення української мови з російсько-татарською в українські КАТОЙКОНІМИ просочилися різні -чани, і зʼявилися в нас кримчани, полтавчани, ізмаїлчани, краматорчани, луганчани тощо.
Українська мова милозвучна, тому найпродуктивнішим у назвах жителів є суфікс -ець (у формі чоловічого роду), зафіксований ще в XlV столітті:
полтавець — полтавка — полтавці; луганець — луганка — луганці; ізмаїлець — ізмаїлка — ізмаїльці; краматорець — краматорка — краматорці; маріуполець — маріуполька — маріупольці.Із -чани утворюються назви тільки від тих населених пунктів, які мають суфікси -иць-, -ець-, -цьк-, -ц-, -ч-, -к-:
Вінниця — вінничани; Тростянець — тростянчани; Донецьк — донеччани; Чернівці — чернівчани; Гадяч — гадячани; Прилуки — прилучани.Професор Олександр Пономарів вважав чужими в українській мові такі слова:
черкащани, замість якого має бути черкасці; криворожани, замість якого має бути криворіжці; ізмаїлчани, замість якого має бути ізмаїльці. сумчани, замість якого має бути сумʼяни.
