Рені - місто в Українському Подунав'ї, на півдні Одеської області. Місто має залізничну станцію, морський торгівельний порт. Станом на 2016 рік населення становило 19 тисяч мешканців. З 17 липня 2020 року адміністративний центр Ренійської міської громади Ізмаїльського району.
Рені - прадавнє поселення на узбережжі Дунаю
Знайдені на його території археологічні пам'ятники належать до четвертого сторіччя до нашої ери.
Місто Рені має слов'янську назву, хоча, на перший погляд, слово здається запозиченим. За часів Київської Русі тут була річкова пристань, що мовою того часу звалася рені. Збереглися також відомості про те, що слов'яни називали цю місцевість Перунова Рень (Перун — язичницький бог грому й блискавки; назва, очевидно, ще дохристиянська, а втім, цей бог жив у свідомості слов'ян ще не одне століття за християнства). Слово рень (засвідчене в Іпатіївському літописі 988 року) означало "коса", "мілина"; було ще слово ринь — підводна кам'яна або глиняна гряда. У сучасній нам мові збереглося рідковживане слово рінь — "грубий пісок".
Але є й інші версії назви. Професор Аристид Доватур, уродженець Рені, стверджував, що слово "рень" походить від грецького "ерієнь", що значить сувій або рулон. На його думку, на місці Рені в V столітті до н. е. знаходилося місто Ерієні. Це був період давньогрецької колонізації Північно-західного Причорномор'я. Підтвердженням права на існування цієї версії є запис "Tamarovo, Erien oder Ren" у періодичному виданні "Reales Staats-Zeitungs und Conversations-Lexicon" XVIII ст., а також положення позначення "Eriene Ren ou Tomarova" на мапі" Carte de la Hongrie" за 1703 рік, яке відповідає положенню м.Рені на сучасній мапі.
Поряд з селом Орлівка Ренійської громади знаходиться городище Картал — пам'ятка археології національного значення періоду існування Стародавнього Риму (комплекси трьох великих культурно-хронологічних періодів ранньої залізної доби: епохи середнього гальштата (VIII—VII ст. до н. е.), гетської культури (IV ст. до н. е.) та римсько-дакійської епохи (II—III ст.)[1]). Поселення Картал утворилося у VI—VIII століттях до нашої ери. Нині є пам'яткою історії. Значно пошкоджена у результаті розробки кам'яного кар'єру.
Перші фрагменти предметів побуту із римськими написами було знайдено у XIX столітті.Про деякі з них йдеться у згадках V Македонського легіону, який забезпечував охорону переправи через Дунай до Чорноморського узбережжя. Дослідження новітнього періоду було розпочато у шістдесятих роках минулого століття, після того, як на території с. Орлівка у 1967 році випадково було знайдено Орлівський скарб кізикінів, який складався з кізикінів у бронзовій ойнохої. Знахідка датується початком 5 — кінцем 4 ст. до н. е.
Ренійський порт: 200 років історії на Дунаї
Ренійський морський торгівельний порт було засновано у 1816 році. Порт, розташований на лівому березі річки Дунай. Є важливим транспортним вузлом України, в якому тісно переплітається робота річкового, морського, автомобільного і залізничного транспорту. Навігація відбувається протягом цілого року. Максимальні глибини біля причалів складають 3,5-12 м (в середньому 7,5 м), що дозволяє обробляти будь-які типи вантажів.
На початку XX сторіччя, після створення державного Російсько-Дунайського пароплавства, порт почав приймати океанські судна, значно збільшивши свій вантажообіг. Так, напередодні Першої світової війни через порт була вивезена рекордна кількість хліба (понад 150 тонн). У радянські часи порт лідирував поміж придунайських портів.
Ренійські катакомби
Зазвичай катакомби виникають як результат видобутку каменю, наприклад, в Одесі це був черепашник. Ренійський краєзнавець Ярослав Козир так розповідає про історію виникнення ренійських катакомб. Відсутність холодильників призвела до того, що добрі господарі намагалися спорудити добротний підвал (погріб). Іноді ці споруди при подовженні стихійно і випадково з'єднувалися з іншими такими ж спорудами. В результаті утворилася безсистемна мережа підземних ходів у Рені. У центрі міста цих ходів було набагато більше. Адже тут раніше була Базарна площа, тобто ринок. На ній розташовувалося багато питних закладів та продуктових магазинів. Кожне з них мало пристойний льох, найчастіше обкладений обпаленою цеглою.
Знайдені на його території археологічні пам'ятники належать до четвертого сторіччя до нашої ери.
Місто Рені має слов'янську назву, хоча, на перший погляд, слово здається запозиченим. За часів Київської Русі тут була річкова пристань, що мовою того часу звалася рені. Збереглися також відомості про те, що слов'яни називали цю місцевість Перунова Рень (Перун — язичницький бог грому й блискавки; назва, очевидно, ще дохристиянська, а втім, цей бог жив у свідомості слов'ян ще не одне століття за християнства). Слово рень (засвідчене в Іпатіївському літописі 988 року) означало "коса", "мілина"; було ще слово ринь — підводна кам'яна або глиняна гряда. У сучасній нам мові збереглося рідковживане слово рінь — "грубий пісок".
Але є й інші версії назви. Професор Аристид Доватур, уродженець Рені, стверджував, що слово "рень" походить від грецького "ерієнь", що значить сувій або рулон. На його думку, на місці Рені в V столітті до н. е. знаходилося місто Ерієні. Це був період давньогрецької колонізації Північно-західного Причорномор'я. Підтвердженням права на існування цієї версії є запис "Tamarovo, Erien oder Ren" у періодичному виданні "Reales Staats-Zeitungs und Conversations-Lexicon" XVIII ст., а також положення позначення "Eriene Ren ou Tomarova" на мапі" Carte de la Hongrie" за 1703 рік, яке відповідає положенню м.Рені на сучасній мапі.
Османи, бувши господарями цього краю в перебігу XVI—XVIII століть, перейменували Рені в Томарово, що в перекладі також означає сувій або рулон. Це говорить про те, що в цьому місці Дунаю відбувався значний вивіз шкір. Вони для зручності перевантаження і транспортування в трюмах суден згорталися в пакунки.
Поряд з селом Орлівка Ренійської громади знаходиться городище Картал — пам'ятка археології національного значення періоду існування Стародавнього Риму (комплекси трьох великих культурно-хронологічних періодів ранньої залізної доби: епохи середнього гальштата (VIII—VII ст. до н. е.), гетської культури (IV ст. до н. е.) та римсько-дакійської епохи (II—III ст.)[1]). Поселення Картал утворилося у VI—VIII століттях до нашої ери. Нині є пам'яткою історії. Значно пошкоджена у результаті розробки кам'яного кар'єру.
Перші фрагменти предметів побуту із римськими написами було знайдено у XIX столітті.Про деякі з них йдеться у згадках V Македонського легіону, який забезпечував охорону переправи через Дунай до Чорноморського узбережжя. Дослідження новітнього періоду було розпочато у шістдесятих роках минулого століття, після того, як на території с. Орлівка у 1967 році випадково було знайдено Орлівський скарб кізикінів, який складався з кізикінів у бронзовій ойнохої. Знахідка датується початком 5 — кінцем 4 ст. до н. е.
Ренійський порт: 200 років історії на Дунаї
Ренійський морський торгівельний порт було засновано у 1816 році. Порт, розташований на лівому березі річки Дунай. Є важливим транспортним вузлом України, в якому тісно переплітається робота річкового, морського, автомобільного і залізничного транспорту. Навігація відбувається протягом цілого року. Максимальні глибини біля причалів складають 3,5-12 м (в середньому 7,5 м), що дозволяє обробляти будь-які типи вантажів.
На початку XX сторіччя, після створення державного Російсько-Дунайського пароплавства, порт почав приймати океанські судна, значно збільшивши свій вантажообіг. Так, напередодні Першої світової війни через порт була вивезена рекордна кількість хліба (понад 150 тонн). У радянські часи порт лідирував поміж придунайських портів.
Ренійські катакомби
Зазвичай катакомби виникають як результат видобутку каменю, наприклад, в Одесі це був черепашник. Ренійський краєзнавець Ярослав Козир так розповідає про історію виникнення ренійських катакомб. Відсутність холодильників призвела до того, що добрі господарі намагалися спорудити добротний підвал (погріб). Іноді ці споруди при подовженні стихійно і випадково з'єднувалися з іншими такими ж спорудами. В результаті утворилася безсистемна мережа підземних ходів у Рені. У центрі міста цих ходів було набагато більше. Адже тут раніше була Базарна площа, тобто ринок. На ній розташовувалося багато питних закладів та продуктових магазинів. Кожне з них мало пристойний льох, найчастіше обкладений обпаленою цеглою.
