На Саф'янщині планують зайнятися видобутком солі

У Саф’янівській громаді мають намір зайнятися вивченням потенціалу щодо можливого промислового видобутку солі. На Одещині в даному напрямку планують працювати на територіях Усатівської та Красносільської громад. Про це йдеться в проєкті Стратегії відновлення та розвитку Одеської області на 2025-2027 рр., оприлюдненому на сайті Одеської обласної ради, пише Придунав'я-онлайн.

На даний час в Одеській області промисловий видобуток солі не здійснюється. Усі місця, які історично використовувалися для видобутку солі, зокрема Куяльницький лиман, зараз не експлуатуються.

Основними причинами є:

* Екологічні обмеження, оскільки більшість цих водойм є природоохоронними територіями або курортними зонами.
* Економічна недоцільність. Видобуток солі в регіоні був зупинений через зміни економічних умов, конкуренцію з іншими джерелами солі в Україні та світі, а також через технологічні труднощі
* Пріоритет іншим видам використання лиманів. Наприклад, Куяльницький лиман використовується як лікувальний курорт, що приносить значний економічний дохід.

Половина населення Ісмаїла в 1943 були українці

Населення Ізмаїльського повіту за етнічним походженням у 1943 році

Після повернення Бессарабії до складу Королівства Румунія у 1941 році відбулася адміністративна реорганізація, яка призвела до створення Губернаторства Бессарабії, що охоплювало територію історичної Бессарабії без Хотинського повіту, який був приєднаний до Губернаторства Буковини.

На півдні було створено повіт Кілія з територій колишніх повітів Аккерман і Ісмаїл. Таким чином, Ізмаїльський повіт втратив пласу (адміністративну одиницю) Кілія, але отримав натомість кілька громад з колишнього Аккерманського повіту.

Перепис населення Бессарабії та північної Буковини відбувся восени 1941 року, але дані були опубліковані лише на рівні повітів, плас і міст. Однак, у монографії Ізмаїльського повіту, складеній префектурою у 1943 році, наведено повні дані про населення повіту Ізмаїл станом на 1943 рік.

Джерело: Монографія Ізмаїльського повіту / ред. Корнел Констанінеску. - Пітешті: Видавництво Університету Пітешті, 2008. 170 с.

Sursa: Monografia judeţului Ismail / ed. îngrij. de Cornel. Constantinescu. - Piteşti : Editura Universităţii din Piteşti, 2008. 170 p

В цьому перепису загальні цифри для Бессарабії свідчать про наступний етнічний склад:

Румуни — 65,6%
Українці — 16,4%
Болгари — 6,5%
Росіяни — 6,0%
Гагаузи — 4,2%
Інші — 1,3%

Герб міста Тучков був затверджений 2 квітня 1826 року

Ось такий герб Тучкова затвердили 2 квітня 1826 року, майже 200 років тому.

На ньому зображений щит скошений злiва; на червоному полi угорi срiбний християнський козацький хрест, внизу повалений османський хілал (півмісяць), а мiж ними козацька шабля, лезо якої обернене донизу, в пам'ять взяття козаками Ісмаїла. На срiбному полi внизу зображена вода, з лівого боку берег, а з правого - нiс козацької чайки, з якого опускається якiр у воду в пам'ять про відкриту пристань.

І ніяких ознак "фортеці" - які налепив Абрамченко на сучасний герб Ісмаїла, як символ паркана який він побудував.

В 1826 році ще пам'ятали що Ісмаїл взяли запорізькі козаки, які під командуванням Антона Головатого підішли к Ісмаїлу на чайках з Дунаю, знищивши перед тим османський флот і пороми переправи. І ніякий Суворов там поруч не стояв... Точніше, стояв неподалік і чекав поки запорожці підуть з міста щоби почати вбивати мирних ізмаїльців, гвалтувати їх, грабувати і підпалювати їх будинки...

П.П.фон-Винклер. Гербы городов, губерний, областей и посадов Российской Империи, внесенные в Полное Собрание законов с 1649 по 1900 год / Дозволено цензурою. С.-Петербург, 20 Июля, 1899 года. - Издание книготорговца Ив. Ив. Иванова. - С.-Петербург: Типография И.М. Комелова, Пряжка д.3, 1899. - 312с.

Нам доведеться відкинути російську брехню і переписати історію Ісмаїла

Треба якнайшвидше забути вигаданий на росії міф про штурм "неприступної фортеці" Європи, пишуть в групі "Ісмаїл-онлайн".

Після публікації основаної на архівних дослідженнях книги Красножона і оприлюднення указу султана Османської імперії Мурада ІІІ від 14 листопада 1589 року в якому міститься доручення третьому за ієрархією чиновнику османської Порти Мехмеду Хабіші-азі — впорядкувати переправу «у місцевості „Ісмаїл Гедічі“ та заснувати поблизу місто й пристань», стало остаточно зрозуміло що ключевим словом в історії Ісмаїла має бути "ПЕРЕПРАВА" а не фортеця.

Саме вона (а не фортеця) є тим важливим стратегічним об'єктом навколо якого виникло і розвивалося місто Ісмаїл.

Місто Ісмаїл побудовали там де зараз Матроска, поруч з ним збудовали переправу, затон для поромів (тепер там БТОФ), пристань, верф і мечеть (вони також на місці).

1. Початок операції розпочався з того, що козаки-чорноморці Антіна Головатого прибули до переправи й піддали її масованому обстрілу з гармат. Там біля селища Ісмаїл на Дунаї знаходились пороми і кораблі османського флоту. У двох морських боях — біля острова Верхнього Чатапи та вище Ісмаїла — козаки потопили османські кораблі й позбавили гарнізон Ісмаїла підтримки флоту та можливості доставляти підкріплення з османського берега Дунаю. Далі козаки під командуванням кошового отамана Захарія Чепіги і під прикриттям чорноморської ескадри практично без бою з боку Дунаю захопили місто Ісмаїл.

Отряды речной и морской флотилии Де Рибаса (Иосиф Дерибас), насчитывающей 200 судов, атаковали Исмаил со стороны Дуная. Захарий Чепига - бригадир запорожских казаков, командуя 2-й колонной высадки речных десантов, бросился с козаками на берег и занял редуты вдоль Дуная. Запорожские козаки во главе с атаманом Антоном Головатым совершили смелый рейд в самый центр Исмаила, где завязался бой. Османы дрались за каждый дом. Среди имен храбрых казаков, участников штурма Исмаила - Антон Головатый, награжденный именной саблей за храбрость, Захарий Чепига, удостоенный ордена Георгия III степени, рядовые козаки - Иосиф Белый, Иван Таран, Иван Бурлак и многие другие.

Морські піхотинці Головатого захопили 26 ворожих знамен. Ці військові трофеї цінуються найвище, бо означають військову доблесть і звитягу.

За штурм Ісмаїла Антона Головатого нагородили орденом Святого Володимира, а всіх козаків — овальною срібною медаллю «За відмінну хоробрість» на лицьовій стороні та «Ізмаїл узятий 11 грудня 1790» на зворотній, яка носилася на георгіївській стрічці.
У бою за Ісмаїл загинуло 24 козацьких старшини (офіцерів) і 388 козаків. Про їхню славу і героїзм у народі складено багато пісень. В одній із них співається:

«Від Килії до Ісмаїла покопані шанці,

Ой вирубали османи новоординців у середу вранці.

А Чорноморці, храбрі запорожці, через Дунай переїздили,

Вони тую проклятую Змаїлівську орду з батареї збили».

2. Суворову був вкрай необхідний героїчний штурм Ісмаїлу. Він прагнув зализати рани після невдалого штурму фортеці Кілія у жовтні 1790 року, де він втратив половину офіцерського складу, і стати нарешті фельдмаршалом у нагороду за Ісмаїл.

І він вирішив взяти вже захоплене козаками місто. Ось що писав про взяття Ісмаїла прославитель та літописець військових кампаній Суворова, офіцер Генерального Штабу Николай Орлов (в оригинале):

"Невзгоды осаднаго времени и упорное сопротивленіе непріятеля раздражили победителя до последней степени: онъ не давалъ никому пощады; подъ ударами разсвирепевшихъ солдатъ гибли все, — и упорно оборонявшіеся, и безоружные, даже женщины и дети; горами лежали груды труповъ, частью раздетыхъ до-нага. Даже офицеры не могли удержать людей отъ безцельнаго кровопролитія и слепаго бешенства.
Согласно заранее данному Суворовымъ обещанію, городъ былъ предоставленъ на 3 дня во власть солдатъ, — таковъ былъ обычай того времени; поэтому на другой и на третій день продолжались еще случаи насилій и убійства, а въ первую ночь до самаго утра раздавалась трескотня ружейныхъ и пистолетныхъ выстреловъ. Грабежъ принялъ страшные размеры. Солдаты врывались въ дома и захватывали всевозможное имущество, — богатыя одежды, драгоценное оружіе, украшенія; купеческія лавки были разбиты, и по трупамъ ихъ владельцевъ новые хозяева стремились къ добыче; многіе дома стояли полуразрушенными, обитатели ихъ лежали въ крови, повсюду слышались вопли о помощи, крики отчаянія, хрипеніе умиравшихъ; покоренный городъ представлялъ ужасающее зрелище".

Тобто, російський історик визнає, що російські солдати згідно з традиціями російського війська вбили всіх ізмаїльців: тих хто "оборонялися, і беззбройних, навіть жінок і дітей; горами лежали купи трупів".

І коли Суворов після цих масових вбивств і мародерства поскакав з доповіддю про перемогу і про "багатий трофей" у фортецю Бендери, де в цей час йшов бал, Потьомкін до нього навіть не вийшов, оскільки "перемога" була незначною.

Потьомкін чудово розумів, що насправді являв собою бутафорський штурм. Тому клопотав перед Катериною II для Суворова тільки про медаль і чин гвардії підполковника. Що й було зроблено. Медаль викарбували і генерал-аншефа Суворова було призначено підполковником Преображенського полку. Вищий військовий чин Суворов отримав через вісім років після смерті Потьомкіна.

Суворова після "штурму Ісмаїла" було відкликано з Дунайського театру бойових дій до глухої Фінляндії, хоча війна з турками все ще тривала.

=================
Як після смерті Потьомкіна з Суворова робили героя і клепали під нього фейкову історію "героїчного штурму фортеці Ісмаїл", чому там не згадували героїчних козаків-чорноморців - це окрема історія. А поки що потрібно засвоїти що головною подією взяття Ісмаїлу було знищення стратегічної переправи, що Ісмаїл знаходиться там же де й був і тепер називається Матроска, і що Суворов не герой і "засновник Ісмаїла", а вбивця і руйнівник міста.

Звісно, ці факти доведеться повторити ще 100 разів, щоби ізмаїл-чайники нарешті почали їх засвоювати, а українці, на відміну від ворогів, й без того знають істинну історію Ісмаїла.

Ізмаїл не відмовився від статусу “города русской славы”

Деякі ЗМІ опублікували статті під назвою "Ізмаїл відмовився від статусу “города русской славы”"

Насправді, Ізмаїл від імперської брехні не відмовлявся, пишуть в групі "Ісмаїл-онлайн".

Йдеться про всеукраїнський онлайн-захід “See You in Ukraine: Discover the Unseen”. Там від Ізмаїлу виступила кафедра підприємницької та туристичної діяльності ІДГУ, а конкретно – студентка факультету управління, адміністрування та інформаційної діяльності Оксана Почтаренко. Допомагала їй науковий керівник — викладачка кафедри управління підприємницькою та туристичною діяльністю Діна Євсєєва.

Вони представили презентацію, де написано що “Ізмаїльський військово-історичного музейний комплекс — це унікальний простір, що об’єднує різні етапи розвитку міста та розкриває його культурну багатогранність".
"Культурна багатогранність" і представлена там історія Ісмаїла - це ті ж самі трохи переінакшені брехні російської/радянської імперії.

Всім кафедрам, історикам, вчителям, студентам, школярам і особливо міській раді, бо від неї йде основна імперська ватність, варто нарешті засвоїти: